2013-11-03

– Я хотіла зробити цю кімнату все своє життя, – зізналася Ганна Анатоліївна, по-господарськи підмітаючи подвір’я біля Будинку культури, і запросила увійти всередину.

Коли переступаєш поріг «Бабусиної світлиці», відчуваєш, ніби дійсно потрапив у сакральний світ української душі. Уся кімната в рушниках, аж забиває подих.

– Отак уся хата в рушниках була у жительки нашого села Євгенії Мусіївни Нєнахової, – розповідає Ганна Анатоліївна. – Вона вишивала, навіть уже коли була прикута до ліжка. Ці рушники подарував її син – Микола Дорошенко.

Із тих пір і донині Ганна Удовиченко активно збирає експонати до «Бабусиної світлиці». Щоправда, експонатами важко назвати, адже люди приносять не просто речі, а часточку власних сердець і безмежну та глибоку пам'ять, яка, ніби ріка, перетікає із покоління у покоління.

– Навіщо це мені? – запитує Ганна Анатоліївна, озираючись довкола, і сама ж відповідає: – Щоб молодь нашого села побачила живу красу свого рідного краю і полюбила її. А якщо любиш, то робиш усе можливе, щоб зберегти.

Краса, яку так трепетно зберігає Ганна Удовиченко, напевно, нікого не залишить байдужим. На стінах –  вишивані рушники, яким уже 100 років. Із сучасних, окрім згаданої Є.М.Нєнахової, горять яскравими барвами рушники з домотканого полотна Н.В.Олексієнко, У.А.Чеслік та родини Л.Т.Мурейко. До речі, одному з рушників, які подарувала родина Л.Т.Мурейко, теж 100 років. Тут, у «Бабусиній світлиці», знайшло своє пристановище чимало речей, котрим по 100 років і більше. Окрім уже названих, до таких належать і скатертина з Решетилівського району, і жіноча сорочка з Велико-Багачанського району, і кафтан, і багато інших речей, які настільки збереглися, що й зараз ніби новенькі.

Поряд із рушниками – картини, вишиті хрестиком, великі й малі. На них – життя і побут наших пращурів: ось дитина грається із собачкою, там – бравий козак на коні розмовляє з дівчиною в українському вбранні, тут – сільська хата, квіти, пейзажі. Цю красу створили руки наших односельців: З.Н.Янко, В.І.Стєжник, М.О.Гнітько та Л.З.Захарченко.

Зачаровують витонченістю візерунку та палітрою кольору жіночі сорочки, оздоблені мереживом, виткані голкою, а також верхній жіночий одяг із чорного сукна, гаптований візерунками вишуканої роботи – подарований світлиці А.Жижко. А ось красується і чоловіча сорочка, вишита фарбованими власноруч червоними нитками та таким дрібним візерунком-мережкою, що складно й уявити, як    при світлі каганця можна було таке вишити.

Є у світлиці й килими. Один – на лавці: на чорному сукні хрестиком вишиті різноманітні квіти, а другий килим, привезений з Кременчуцького району, лежить на підлозі. Це – справжнє диво, бо величезний килим набитий за допомогою спеціальної голки. На ньому – серед зелені листя і трави красуються дивовижні троянди. Вони лише трішки поблякли від часу.

Біля вікна – піч, а біля неї мисник із посудом: величезна макітра, глечики, горщики, дерев’яні розписані ложки. Поряд – прялка, качалка, рогачі та лопатки. На столі різні праски, котрим по 200 років, лампи, каганці та ще багато речей з минулих епох.

Усе миле і дороге українському серцю, ніби дбайлива бджілка, збирає до «Бабусиної світлиці» Ганна Анатоліївна Удовиченко. Тож, коли серед нас є такі люди, як ця привітна палко закохана у свій рідний край жінка, можна впевнено заявити на цілий світ: козацькому роду ніколи не буде переводу.

Ієрей Сергій Бондар,

настоятель Церкви святих

апостолів Петра і Павла с. Кірове Полтавського району