2013-01-27

Отже, перша полягає в тому, що Бог попускає терпіти святим біди, щоб вони через велич своїх заслуг і чудес не впали швидко у гордість. Друга – в тому, щоб інші не думали по них більше, ніж властиво людській природі, і не вважали б, ніби-то вони боги, а не люди. Третя – щоб сила Божа явилася могутньою, переможною, котра примножує проповідь через людей слабких і скутих кайданами. Четверта – щоб ясніше виявилося їхнє терпіння як людей, котрі служать Богові не задля винагороди, а являють таке благомисліє, що і після великих бід виявляють чисту любов до Нього. П’ята – щоб ми любомудрствували про Воскресіння. Насправді, коли ти побачиш, що чоловік праведний, сповнений різноманітних чеснот, зазнає без кінця бід, [серед таких обставин] і відходить із цього світу, то ти мимоволі подумаєш про потойбічний суд. Тому що, якщо люди не дозволяють своїм найманим працівникам піти без оплати і винагороди, то тим паче Бог ніколи не захоче відпустити без вінців тих, хто стільки потрудився. А якщо Він ніколи не позбавляє їх винагороди за працю їхню, то значить повинно бути існування і після тілесної смерті, щоб вони отримали винагороду за земну працю. Шоста причина – в тому, щоб усі ті, хто зазнає нещасть, мали достатню втіху і полегшення, дивлячись на них [святих] і пам’ятаючи про біди їхні. Сьома – щоб, коли ми закликаємо вас наслідувати їхні чесноти і кожному говоримо: “Наслідуй Павла і май ревність Петрову”, ви через велич здобутків святих не подумали, що вони були людьми іншої природи, і боязливо не зволікали б із наслідуванням. Восьма – коли потрібно ублажати і шкодувати, ми знали, кого потрібно вважати блаженним, а кого жалюгідним і нещасним.

Святитель Іоан Золотоустий.