Архієрей

Біографія архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора (Бубнюка)

Храми єпархії

Храм Святого Архістратига Божого Михаїла в с.Петрівка

Свято-Миколаївський кафедральний собор м. Кременчука

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Полтаві

Список парафій Полтавської єпархії

Архів

2018-05

2018-04

2018-03

2018-02

2018-01

2017-12

2017-11

2017-10

2017-09

2017-08

2017-07

2017-06

2017-05

2017-04

2017-03

2017-02

2017-01

2016-12

2016-11

2016-10

2016-09

2016-08

2016-07

2016-06

2016-05

2016-04

2016-03

2016-02

2016-01

2015-12

2015-11

2015-10

2015-09

2015-07

2014-12

2014-11

2014-10

2014-09

2014-08

2014-07

2014-06

2014-05

Православний календар

Травень 2018
Пн   7 14 21 28
Вт 1 8 15 22 29
Ср 2 9 16 23 30
Чт 3 10 17 24 31
Пт 4 11 18 25  
Сб 5 12 19 26  
Нд 6 13 20 27  
Паломницький центр ім. преп. Паїсія Величковського Духовно-культурний центр

Як потрібно молитися (п’ять уроків святителя Феофана Затворника)

Феофан затворник

2012-12-10

1.

Молитва є найпершим ділом у житті християнському. Якщо щодо звичайних справ правильне прислів’я “Вік живи, вік учися”, то тим паче воно стосується молитви, дія якої повинна бути безперервною і ступені якої не мають меж.

Давні святі отці, вітаючи один одного при зустрічі, зазвичай запитували не про здоров’я і не про щось інше, а про молитву: як, мовляв, йде, або як діє молитва. Дія молитви була у них ознакою життя духовного і вони називали її диханням духу. Якщо є дихання у тілі – тіло живе; зупиняється дихання – зупиняється і життя. Так і в духові [людини]: є молитва – живе дух; немає молитви – немає і життя у духові.

Але не кожен раз, коли ми молимося або правимо молитвослів’я це є справжньою молитвою. Стати перед іконою в церкві або вдома і робити поклони – ще не молитва, а лише приналежність молитви. Читати молитви напам’ять або з книжки чи слухати того, хто їх читає – знову не молитва, а лише знаряддя молитви або спосіб виявити і розпалити її. Сама ж молитва є виникнення у нашому серці один за одним благоговійних почуттів до Бога: почуття докору собі, відданості, подяки, славослів’я, прохання, старанного благання [до Бога], скорботи, покірності волі Божій тощо. Усе наше піклування повинно бути про те, щоб під час нашої молитви ці і подібні їм  почуття наповнювали нашу душу так, щоб, коли язик читає молитви або вухо чує і тіло робить поклони, серце не залишалося порожнім, але щоб у ньому було якесь почуття, прагнення до Бога. Коли ці почуття є, то наше молитвослів’я є справді молитвою, а коли їх немає, то воно ще не молитва.

Здавалося б, що може бути простішим і природнішим для нас, ніж молитва або прагнення серця до Бога? А проте воно не у всіх і не завжди буває. Його потрібно розпалити і потім зміцнити, або виховати у собі дух молитовний. Перший спосіб для цього – читати або слухати молитву. Роби це як слід, і неодмінно розпалиш і укріпиш сходження твого серця до Бога або увійдеш у молитовний дух.

У наших молитвословах вміщені молитви святих отців Єфрема Сиріна, Макарія Єгипетського, Василя Великого, Іоана Золотоустого та інших великих молитвеників. Сповнені молитовним духом, вони виклали натхненне цим духом у слові і передали це нам. В їхніх молитвах знаходиться велика молитовна сила, і хто вдивиться у них з усією старанністю і увагою, той, виходячи із закону взаємодії, неодмінно відчує силу молитовну, в міру наближення свого настрою до змісту молитви.

Щоб наше молитвослів’я стало для нас дієвим засобом для виховання у собі молитви, потрібно звершувати його так, щоб і думка, і серце сприймали зміст молитов, котрі складають його. Ось для цього три найпростіших прийоми: не починай молитвослів’я без попередньої, хоча б короткої підготовки; не твори його абияк, але з увагою і почуттям; після закінчення молитов не одразу переходь до буденних справ.

2.

Припустимо, що молитвослів’я є для нас звичною справою, але не можна сказати, щоб воно не вимагало підготовки. Що таке, наприклад, звичайне читання або написання для тих, хто вміє читати і писати? Однак і тут, сідаючи читати або писати, не одразу починаємо діло, а перед тим чекаємо стільки, скільки необхідно для того, щоб прийняти необхідне положення. Тим паче необхідна підготовка перед молитвою, і особливо тоді, коли ми перед цим займалися чимось зовсім протилежним до молитовного настрою.

Отже, стаючи на молитву вранці чи ввечері, постій трішки, або посидь, або походи, і спробуй в цей час очистити думку, відволікши її від земних діл і предметів. Потім подумай над тим, Хто Той, до Кого ти звернешся у молитві, і хто ти, що будеш зараз молитися до Нього. І розпали у душі відповідний до цього настрій докору собі і побожного страху, стоячи перед Богом у серці своєму. У цьому [полягає] вся підготовка – стати перед Богом, підготовка мала, але надзвичайно важлива. Тут закладається початок молитви, а добрий початок – половина справи. Так заспо-коївшись внутрішньо,  стань перед іконою і, зробивши кілька поклонів, починай звичайне молитвослів’я: “Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі. Царю Небесний...” і так далі. Читай без поспіху, а заглиблюйся у кожне слово, і думку кожного слова донось до серця, супроводжуючи це поклонами. У цьому і полягає приємне Богові і плідне читання молитви. Вду-муйся, кажу я, у кожне слово, і його зміст доводь до серця свого, – це означає ось що: розумій, що читаєш, і зрозуміле переживай. Інших правил не вимагається. Ці два: “розумій і відчувай”, виконані як слід, прикрашають будь-яке молитвослів’я цілковитою гідністю і надають йому плідну дію. Читаєш, наприклад, “очисти мене від усілякої скверни...” – відчуй свою скверноту, прагни чистоти і удостоїшся її від Господа, уповаючи на Нього. Читаєш “прости нам провини наші, як і ми прощаємо їх винуватцям нашим”, – і в душі своїй прости усім, і серцем, яке усе і всім пробачило, проси собі у Господа прощення. Читаєш “нехай буде воля Твоя”, – і в серці своєму повністю віддай свою долю у руки Господні і вияви беззаперечну готовність благодушно зустріти усе, що Богові буде угодно. Якщо будеш так думати, відчувати і робити під час кожного рядка твоєї молитви, то у тебе буде істинна молитва.

3.

Щоб успішніше творити молитвослів’я належним чином, роби ось що.

1) Май молитовне правило з благословення твого духовного отця. Не велике, але таке, яке б ти міг виконувати без поспіху при твоєму звичайному розпорядку дня.

2) Перш ніж молитися, вчитуйся, коли є у тебе більше вільного часу, у молитви, які входять до твого правила. Зрозумій повністю кожне слово і відчуй його, щоб тобі наперед знати, що під час якого слова повинно бути у тебе в душі, а ще краще, якщо завчиш ці молитви напам’ять. Коли зробиш так, то під час молитвослів’я тобі буде легко розуміти і відчувати. Залишиться ще одна проблема: летюча думка усе буде переключатися на інші предмети. Тут потрібно ось що.

3) Необхідно напружити увагу, щоб зберегти її [на словах молитви], знаючи наперед, що думка намагатиметься тікати. Потім, коли під час молитви вона втече, – поверни її, знову втече – знову поверни, і так щоразу. Але ж і кожного разу, те, що ти прочитаєш неуважно і, відповідно, без розуміння і почуття, не забувай прочитати знову, хоча б і думка декілька разів тікала на одному й тому ж самому місці, читай його декілька разів, доки не прочитаєш з розумінням і почуттям. Перебореш один раз ці труднощі – наступного разу, можливо, воно і не повториться, а якщо і повториться, то не з такою силою. Але може трапитися і те, що якесь слово молитви так сильно подіє на душу, що їй захочеться заглибитися у молитвослів’ї на цьому місці, і хоча б язик читав молитви, але думка все поверталася до того місця, яке так подіяло на неї. В такому разі роби наступне.

4) Зупинись і не читай далі, а постій увагою і почуттям на тому місці, поживи ним душу свою або тими думками, котрі воно буде породжувати, і не поспішай себе відривати від цього стану. Навіть і тоді, коли буде в тебе обмаль часу, то краще залиш правило незакінченим, а цього стану не руйнуй. Воно, можливо, буде осіняти тебе увесь день, як ангел-охоронець. Такі благодатні дії на душу під час молитви означають, що дух молитви починає прищеплюватися, і тому потрібно оберігати такий стан, бо він є найнадійнішим засобом до виховання і зміцнення у нас молитовного духу.

Закінчивши своє молитвослів’я, не одразу ж переходь до житейських справ, а також, хоча б трішечки, постій і подумай, що ти щойно робив і до чого це тебе зобов’язує, намагаючись, якщо дано тобі щось відчути під час молитви, зберегти це і після молитви. Проте, якщо хто звершить своє молитвослів’я як слід, то і сам не захоче одразу ж перейматися житейськими справами. Така вже властивість молитви! Що говорили наші пращури, повернувшись із Царгороду: “Хто спробував солодкого, той не захоче гіркого”, – це ж справджується і на кожному, хто добре помолився під час свого молитвослів’я. Відчуття цієї солодкості молитви і є метою молитвослів’я, і якщо молитвослів’я виховує дух молитовний, то саме через це відчуття.

4.

Але на початковому способі виховання у собі молитовного духу зупинятися не можна: потрібно йти далі. Пригадайте, як навчаються, наприклад, мовам. Спочатку вивчають напам’ять слова і звороти мови по книгах, але на цьому не зупиняються, а намагаються через такі вправи дійти, і дійсно доходять, до того, що самі без посібників довго і правильно говорять мовою, котру вивчають. Так потрібно робити і в ділі молитви. Ми звикаємо молитися по молитовниках, тобто по готових молитвах, переданих нам Господом і святими отцями, які були досвідчені у молитві, але на цьому одному ми не повинні зупинятися. Потрібно рухатися далі і, призвичаївшись розумом і серцем звертатися до Бога із сторонньою допомогою, робити спроби і свого власного славослів’я Йому, доходити до того, щоб душа сама, своєю мовою, починала розмовляти з Богом, сама підносилася до Нього, сама відкривала себе Йому і сповідувала, що у ній є і чого вона бажає. Потрібно і до цього привчити душу, а як мати успіх у цій науці, покажу коротко.

Навик з благоговінням, увагою і почуттям молитися по молитовнику спричиняє те саме. Як із переповненого посуду сама по собі виливається вода, так і з серця, котре через молитвослів’я наповнилося світлом почуттів, само по собі починає виходити своя молитва до Бога. Але є і особливі, саме для цього призначені правила, які повинен намагатися виконати кожен, хто бажає успіху в молитві.

Чому, скажіть, одні стільки років моляться по молитовниках, а ще й досі не мають молитви у серці? Думаю, тому, що тільки коли звершують молитву і намагаються трішки підноситися до Бога, а потім увесь інший час про Бога і не згадують. Закінчать, наприклад, свої ранкові молитви і думають, що для Бога уже все зроблено. Потім цілий день одні справи та справи, турботи та турботи, а про Бога жодного слова не згадають. Хіба вже надвечір (та й то – слава Богові) спаде на думку, що ось знову скоро доведеться ставати на молитву. Через це трапляється те, що коли Господь і дає якесь добре відчуття вранці, то його приглушає суєта і багато справ денних. Тому і ввечері не буває бажання молитися: людина ніяк не опанує себе, щоб хоч трішки пом’якшити свою душу, і молитва взагалі погано виходить. Ось цю, майже спільну для всіх неправильність і потрібно виправити. Тобто необхідно зробити так, щоб душа не тільки тоді спілкувалася з Богом, коли людина стоїть на молитві, але і наскільки це можливо протягом усього дня безперервно підносилася до Нього і перебувала з Ним. Для цього потрібно наступне.

5.

По-перше, протягом усього дня як можна частіше звертатися до Господа короткими молитвами, зважаючи на потребу душі і нагальні справи. Наприклад, починаєш щось робити, кажи: “Благослови, Господи”; закінчуєш справу, говори: “Слава Тобі, Господи!” – але не лише язиком, але  почуттями сердечними. Збурюється якась пристрасть, говори: “Спаси, Господи, погибаю”; насувається темрява бентежних думок, закликай: “Виведи з темниці душу мою”. Мають бути нечестиві діла, і гріх спонукає до них, моли: “настав мене, Господи, на путь” або – “не дай ногам моїй спіткнутися”. Гріхи душать і породжуються відчай, клич голосом митаря: “Боже, будь милостивий до мене, грішного!” Так і в будь-якому випадку. Чи просто говори частіше: “Господи, помилуй; Владичиця Богородиця, помилуй мене; Ангеле Божий, хранителю мій святий, захисти мене”, або звертайся якимось іншим молитовним словом. Тільки намагайся це робити якомога частіше, домагаючись усіляко, щоб вони виходили з серця, нібито вижаті з нього. Коли ми будемо так робити, тоді ми часто будемо підноситися духом до Бога із серця, часто будемо звертатися до Бога, часто будемо молитись, а це надасть нам навик розмови нашого духу з Богом.

Але, щоб душа почала так молитися, потрібно спершу змусити її повертати на славу Божу усе, кожну свою справу, і велику, і малу. Це другий спосіб, як навчити душу вдень частіше звертатися до Бога, бо якщо поставимо собі як закон апостольську заповідь “все робіть на славу Божу”, навіть “чи ви їсте чи п’єте” (див. 1 Кор. 10, 31), то неодмінно під час кожного діла згадаємо про Бога, і згадаємо не просто, а з обережністю, як би не вчинити неправильно і не образити Бога якимось вчинком. Це і змусить звертатися до Бога зі страхом і молитовно просити у Нього допомоги і напоумлення.

Але для того, щоб душа як слід виконувала усе для слави Божої, потрібно налаштувати її до цього з самого ранку, з початку дня, коли людина виходить на працю свою до вечора. Цей настрій виникає з роздумів про Бога. Це третій спосіб навчити душу часто звертатися до Бога. Роздуми про Бога – це побожні думки про Божественні властивості і дії, і про те, що дає знання їх і до чого їхня дія щодо нас зобов’язує нас, також це роздуми про благість Божу, правосуддя, всемогутність, всюдисущість, всевідання, про творіння і піклування [про створене], про спасіння, котре прийшло у Господі Ісусі Христі, про благодать і слово Боже, про святі Таїнства, про Царство Небесне. Про який з цих предметів не почни роздумувати, роздуми неодмінно наповнять душу благоговійним почуттям до Бога. Почни, наприклад, роздумувати про благість Божу – побачиш, що ти оточений Божими милостями і тілесно, і духовно, і впадеш перед Богом, підносячи Йому смиренні почуття вдячності. Почни роздумувати про всюдисущість Божу – пізнаєш, що ніщо в тобі не приховане від очей Божих, і неодмінно спонукатимеш себе бути надзвичайно уважним до порухів свого серця і розуму, щоб не образити хоч якось Всезнаючого Бога. Почни роздумувати про правду Божу, і переконаєшся, що жодна негідна справа не залишається без покарання, і неодмінно наважишся очистити усі гріхи твої сердечним жалем перед Богом і покаянням. Таким чином про яку б властивість і дію Божу ти не почав думати, кожна така думка наповнить твою душу благоговійними почуттями і настроєм до Бога. Ці думки спрямовують до Бога усе єство людини, і тому є найпростішим засобом привчити душу підноситися до Бога. Найдоречніший і найзручніший час для цього – ранок, коли душа ще не обтяжена великою кількістю вражень і турбот житейських, і саме після ранкової молитви. Закінчиш молитву – сядь, і з освяченою у молитві думкою починай мислити сьогодні про одну, завтра про іншу властивість і дію Божу і відповідно налаштуй свою душу. Праці тут небагато, було лише бажання і рішучість, – а плодів багато.

Повернутися в розділ