Архієрей

Біографія архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора (Бубнюка)

Храми єпархії

Храм Святого Архістратига Божого Михаїла в с.Петрівка

Свято-Миколаївський кафедральний собор м. Кременчука

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Полтаві

Список парафій Полтавської єпархії

Архів

2018-10

2018-09

2018-08

2018-07

2018-06

2018-05

2018-04

2018-03

2018-02

2018-01

2017-12

2017-11

2017-10

2017-09

2017-08

2017-07

2017-06

2017-05

2017-04

2017-03

2017-02

2017-01

2016-12

2016-11

2016-10

2016-09

2016-08

2016-07

2016-06

2016-05

2016-04

2016-03

2016-02

2016-01

2015-12

2015-11

2015-10

2015-09

2015-07

2014-12

2014-11

2014-10

2014-09

2014-08

2014-07

2014-06

2014-05

Православний календар

Жовтень 2018
Пн 1 8 15 22 29
Вт 2 9 16 23 30
Ср 3 10 17 24 31
Чт 4 11 18 25  
Пт 5 12 19 26  
Сб 6 13 20 27  
Нд 7 14 21 28  
Паломницький центр ім. преп. Паїсія Величковського Духовно-культурний центр

Чи може жінка приходити в храм на молитву, цілувати ікони і причащатися, коли вона “нечиста”?

Чи може “нечиста” жінка причащатися

2012-10-23

Усі ці три відповіді по суті однакові: жінка у період місячних не може причащатися. Слова ж святого Дионисія, що вони тоді не можуть “приступати до Святої Трапези”, саме й означають – причащатися, тому що до Святої Трапези приступали тільки із цією метою.

Так само про це думає і преподобний Никодим Святогорець: “Тільки не дозволяється наближатися до Святині над святинями, тобто причащатися, тим, хто нечистий душею і тілом, якими і є жінки під час місячного очищення”. Інакше кажучи, у давні часи, як припускає тлумач канонів Вальсамон, “жінки входили у вівтар і причащалися із Святої Трапези”. Те саме говорить й інший кантоніст Матфей Властарь у своїй Синтагмі: “Але така (жінка) тепер не лише із вівтаря, у який їй у давнину дозволялося входити, але і з храму і місця перед храмом виводиться”.

У Старому Завіті у євреїв “жінка, яка має течу крови, що тече з тіла її” ,відділялася від інших, тому що всяке доторкання до неї у цей час означало для них культову, молитовну нечистоту (Лев. 15, 19). Так само було і протягом 40 днів після народження хлопчика і 80 днів після народження дівчинки (Лев. 12, 2-5). І в інших давніх народів існувало подібне ставлення до жінки у такому стані.

У Новому Завіті на цей предмет дивляться по-іншому. Ніяка тілесна нечистота не робить нас морально і молитовно нечистими. “Створені Богом, – говорить св. Афанасій Великий, – ми не маємо у собі нічого нечистого. Бо тільки тоді ми оскверняємося, коли творимо гріх, гірший за будь-який сморід...”

Зрозуміло, що особливо у середовищі християн-євреїв не можна було легко і швидко подолати старозавітній погляд на культову нечистоту жінки, тим паче, що з’явилися і хибні вчення різних єретиків, які мали неправильний погляд на жінку, і через це і на шлюб, народження тощо. Так, давня християнська пам’ятка, Апостольські Постанови, гостро полемізує з одним таким поглядом, відповідно до якого від жінки під час менструації відходить Святий Дух, а приходить дух нечистий, і тому вона тоді не повинна ні молитися, ні торкатися до Святого Писання, ні читати його, ні слухати, як читають тощо. Навівши це хибне вчення, пам’ятка дає такі настанови жінкам: “Тому облиш марнотні речі, о жінко, і згадуй завжди Бога, Який сотворив тебе, і молися Йому, бо Він Господь твій і усіх. І вивчай Його закони, незважаючи ні на тілесне очищення,... ні на пологи, ні на викидень,  ні на нечистоту тілесну, бо така обережність є видумкою безглуздих людей. Бо ні поховання людини, ні мертві кістки, ні гріб, ні якась їжа, ні нічне виділення не може осквернити людську душу, але тільки нечестя і беззаконня щодо Бога і неправда щодо ближнього, тобто крадіжка, або насильство, або щось несправедливе стосовно нього, перелюб і блуд”. Зустрівшись із цією хибною думкою, святий Діонісій, щоб вберегти від нього вірних, у наведеному правилі наставляє, що жінки в будь-якому стані можуть молитися.

У будь-якому разі на основі наведеного старозавітного погляду на культову нечистоту жінок у менструації та відповіді трьох єпископів (див. початок статті) пізніше виникло твердження, що вони не повинні приходити до церкви на спільну молитву у такому стані, а також протягом 40 днів після пологів і викидня. Вірогідно, що на таке ставлення вплинула і можливість випадковим виділенням крові осквернити храм, котрий належало б знову освячувати. А можливо і через запах, який виникає через розклад матерії очищення.

На запитання: “Чому не лише у Старому Завіті, але і за словами Отців місячне очищення жінки вважається нечистим?” – преподобний Никодим Святогорець наводить три причини: 1) через народну думку, тому що усі люди вважають нечистотою те, що виходить з тіла через певні органи як непотрібне і зайве, як наприклад, із вуха, носа, мокроту при кашлі тощо; 2) це називається нечистим, бо Бог через тілесне повчає про духовне, тобто моральне. Якщо нечисте тілесне, котре трапляється мимовільно, то наскільки нечистими є гріхи, які ми творимо із своєї волі; 3) Бог називає нечистотою місячне очищення жінок (і це є воістину єдина і головна причина), щоб заборонити чоловікам мати інтимні стосунки з ними, коли вони мають місячне очищення, як говорить Феодорит; як через гідність чоловічу і вшанування жінки, як говорить Ісидор (Пелусіот), так і заради вшанування Закону і природи, відповідно до Філона, а головним чином і переважно через турботу про нащадків, дітей”.

Ми бачили, що, за словами Властаря, жінки в давнину заходили у вівтар для причастя у цьому стані. Опосередковано це, тобто що вони (або хоча б деякі з них) приходили у церкву і причащалися, доводять і запитання поставлені святим Діонісію і Тимофію. Але і після цього, коли вийшла постанова про те, що вони тоді не можуть причащатися, вони приходили у церкву на молитву, як дає зрозуміти каноніст Вальсамон (ХІІ ст.), говорячи, що особливо у жіночих монастирях жінки з місячними виділеннями приходили у церкву і, оскільки не могли причаститися, стояли на паперті і молилися Богові. Він був проти такої їхньої присутності і стояння на паперті, і говорив, що варто було б їм взагалі не наближатися до храму. Такий самий погляд мав й інший каноніст – Матфей Властарь, як ми вже показали. Подібне ставлення виражає 64 правило Номоканона у Великому Требнику. Із літургістів С. Булгаков говорить, що за церковними правилами (не називаючи якими) жінка у період місячного або післяпологового очищення не повинна входити у храм і причащатися. Його ж точку зору дослівно повторюють і деякі інші літургісти, посилаючись на 2 правило святого Діонісія і на 7 правило Тимофія Александрійського.

Ми вважаємо, що ці приватні думки Вальсамона і наведених авторів або думки їхніх сучасників про цей предмет не підтверджені ніяким вищим авторитетом – Вселенським або Помісним собором – і не можуть сприйматися як позиція усієї Православної Церкви. Тим паче, що ми знаємо, що Церква дозволяла з давніх-давен стояти біля паперті і ще нехрещеним (оголошеним), також і деяким видам тих, що каялися, тобто тим християнам, які після свого хрещення під час гонінь впали і відреклися від Христа або вчинили вбивство, перелюб, або інші тяжкі гріхи, “щоб вони, – як говорить святий Симеон Солунський, – слуханням і спогляданням брали участь у божественному, вустами і язиком сповідували віру і співали благочестиві слова”.

Не може бути, щоб Церква ставилася суворіше до жінок у період місячних, ніж щодо моральних злочинців, і не дозволяла б їм, щоб вони слуханням і спогляданням “брали участь у божественному”, в сповіданні віри і співали благочестиві слова. Це підтверджувало б і точку зору преподобного Никодима Святогорця, який навіть із посиланням на Вальсамона говорить, що жінки і в такому стані можуть молитися, “чи то наодинці у своєму домі, чи то на паперті храму, молячи Бога і просячи допомоги і спасіння у Нього”.

Тому я вважаю, що із наведеного правила святого Діонісія можна із впевненістю зробити висновок лише про те, що жінка під час менструації не може причащатися. Додана вказівка, що жінки можуть молитися завжди, і в тому, і в іншому стані, я думаю, означає перш за все, що він говорить, щоб їм для молитви не забороняли б приходити до церкви. Тим паче, що він наводить приклад кровоточивої жінки із Євангелія, котра прийшла до Господа і торкнулася до краю Його одягу, а не до Його тіла, що для святого Діонісія є доказом того, що під час менструального періоду не можна причащатися. Ще це визначення можна було б вивести із вказівки вищезгаданої давньохристиянської пам’ятки, Апостольських Постанов, у якому також наводиться приклад кровоточивої жінки і підкреслюється, що Спаситель на цей її вчинок “не образився, і навіть не звинуватив її, але навпаки, зцілив, сказавши: “Віра твоя спасла тебе”. Ці слова Спасителя ясно показують нам, що “Бог не гидує тілесного очищення, яке Він дав жінкам раз на тридцять днів, відповідно до тілесної будови, і вони слабнуть тілом, і зазвичай сидять вдома”. На завершення пам’ятка звертається до чоловіків, постановляючи: “І до жінок, при тілесному очищенні, чоловіки нехай не входять, піклуючись про потомство. Бо Закон вказує: до жінки в період її очищення не входь, і не май зв’язку із вагітною. Бо це робиться не заради народження дитини, а для насолоди. Але не подобає, щоб той, хто любить Бога любив і насолоди”.

Безсумнівно, що святому Діонісію і Апостольським Постановам підставами для їхньої позиції щодо цього питання послужила євангельська подія і ставлення Господа до кровоточивої жінки, цим самим і ми повинні керуватися. Оскільки кровоточива жінка за Мойсеєвим Законом також була нечистою, і не могла нікого торкатися (Лев. 15, 25), у вчинку Спасителя стосовно неї для нас особливе значення мають: 1) те, що жінка торкнулася не тіла Христового, але краю Його одягу; 2) вона зробила це не десь наодинці, але в натовпі народу, який зібрався довкола Нього; 3) хоча вона за Законом була нечистою, Господь через її вчинок не прогнав її ні від Себе, ні із суспільства, але похвалив її віру і зцілив її.

У тлумаченні цієї події у деяких святих Отців і церковних письменників бачимо такий самий підхід. За Орігеном, Господь зцілив кровоточиву, “щоб показати, що ніхто із хворих, які занедужали не з своєї провини, не нечистий перед Богом... Він називає її дочкою, бо вона стала нею через віру. Тому вона і була зцілена, бо почула: віра твоя спасла тебе”. За святим Іоаном Золотоустим, кровоточива не приступила до Христа зі сміливістю, “тому що соромилася своєї хвороби і вважала себе нечистою. Якщо жінка під час місячного очищення вважалася нечистою, то тим паче могла вважати себе такою та, яка страждала цією хворобою. Ця хвороба за Законом вважалася дуже нечистою”. У подальшому викладі, на запитання: чому Христос відкриває її зцілення багатьом? – святитель Іоан наводить наступні причини: “По-перше, Він звільняє її від страху, щоб вона через докори сумління як та, що вкрала дар, не проводила життя у муках. По-друге, виправляє її, тому що вона думала залишитися непомітною. По-третє, відкриває усім її віру, щоб і інші наслідували її. Та і показати, що Він знає все, є настільки ж великим чудом, як і зупинити течію крови”. Значить, Він не викриває її як нечисту, але заспокоює і віру її ставить у приклад, що і підкреслює тлумач Євангелія Євфимій Зігабен: “Не бійся ні Мене, ні Закону, бо ти торкнула заради віри своєю, а не через зневагу Закону”.

У дусі наведеного євангельського і канонічного підходу я вважаю, що місячне очищення жінки не робить її ритуально, молитовно нечистою. Ця нечистота лише фізична, тілесна, так само як і виділення з інших органів. Поза цим процесом жінка, так само як і інші, повинна усіляко намагатися підходити фізично чистою на спільну молитву, тим паче до Причастя. Але ще більше вона повинна трудитися над чистотою душі, над прикрашенням “потаємної людини серця в нетлінній красі лагідного і мовчазного духу, що дорогоцінне перед Богом” (1 Петр. 3, 4).

Крім того, оскільки сучасні гігієнічні засоби можуть ефективно запобігти тому, щоб випадковим витіканням крові зробити храм нечистим, так само можуть і нейтралізувати запах, ми вважаємо, що і з цієї сторони немає сумніву, що жінка під час місячного очищення з належною обережністю і вживши заходів гігєни, може приходити до церкви, цілувати ікони, приймати антидор і свячену воду, так само як і співати в хорі. Причаститися у цьому стані або, якщо нехрещена – охреститися, вона б не змогла. Але в разі смертельної хвороби може і причаститися, і охреститися.



Патріарх Павло Сербський.

Повернутися в розділ