Архієрей

Біографія архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора (Бубнюка)

Храми єпархії

Храм Святого Архістратига Божого Михаїла в с.Петрівка

Свято-Миколаївський кафедральний собор м. Кременчука

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Полтаві

Список парафій Полтавської єпархії

Архів

2018-08

2018-07

2018-06

2018-05

2018-04

2018-03

2018-02

2018-01

2017-12

2017-11

2017-10

2017-09

2017-08

2017-07

2017-06

2017-05

2017-04

2017-03

2017-02

2017-01

2016-12

2016-11

2016-10

2016-09

2016-08

2016-07

2016-06

2016-05

2016-04

2016-03

2016-02

2016-01

2015-12

2015-11

2015-10

2015-09

2015-07

2014-12

2014-11

2014-10

2014-09

2014-08

2014-07

2014-06

2014-05

Православний календар

Серпень 2018
Пн   6 13 20 27
Вт   7 14 21 28
Ср 1 8 15 22 29
Чт 2 9 16 23 30
Пт 3 10 17 24 31
Сб 4 11 18 25  
Нд 5 12 19 26  
Паломницький центр ім. преп. Паїсія Величковського Духовно-культурний центр

Не ображайте Божу Матір

Не ображайте Божу Матір

2012-10-18

Друга наша мати – мати земна, рідна, котра нас народила і виховала. Скільки хвороб і праці терпить мати задля дітей своїх, скільки турбот, безсонних ночей, скорбот сердечних переносить вона, доки її син виросте і вийде в люди. Але ось цей-то випещений нею син не соромиться лихословити, обливати брудом дороге ім’я матері, – і цим жорстоко ображати свою ж рідну матір… Розсудіть самі, як-то бідним матерям слухати безумну лайку улюблених дітей… Подумайте про те, кому уподібнити тих, хто нізащо лає матір і ганьбить її ім’я.

Але є у нас ще й третя мати, наша спільна мати – сира земля. За життя нашого вона годує, напуває нас. А після смерті нашої прийме у свої темні надра. Але як же буде лежати у ній той, хто не соромився смородом свого лихослів’я сповнював лице її?

Кожна совісна людина із почервонілим обличчям поспішає піти геть від лихослова, уникає зустрічі з ним. Ангел-охоронець віддаляється від лихослова, і чи може він, чистий, слухати сморідні слова людини, котра втратила сором? Зате диявол радіє з того гнилля, що лихослови безсоромно вивергають із своїх вуст, він тоді безперешкодно обплутує нещасного мережами злоби і лукавства, глибше затягує його у порок. Пречиста Матір Божа забирає милість і допомогу від тих, які Її ображають. Сам Господь Правосудний посилає лихословам біди і нещастя. Не даремно ж сказано у Слові Божому, що за безсоромні слова нечестивців, розбещених людей  потерпають цілі міста. Що цілком справедливо: якщо лихослов вільно вивергає мерзоту, і ніхто його не зупиняє, ніхто не забороняє, а багато-хто замість того ще й слухають його, підтримують його своєю безсоромністю, то, значить, усе те суспільство тією чи іншою мірою заражене отрутою розбещеності: інакше воно не витерпіло б серед себе скверних хулителів або спільними зусиллями закрило б їхні нечестиві вуста.

Ось часто безжальна спека палить природу, небо зачиняється, не дає дощу, вся рослинність в’яне, жовтіє, засмучує наш погляд. Ця посуха дуже відображується на достатку тисяч людей. Але хто знає, можливо, за “нечестя вуст багатьох” Господь закриває інколи небо і не дає дощу і повітря, необхідних для дозрівання плодів земних? Насправді, якщо порахувати або зібрати до купи ті лихі слова, що лунають над нашими просторими полями і луками у прекрасний ранковий час і при денній спеці жнив, і в тихі духмяні вечори, коли сама природа своєю красою спонукає людину не сквернословити, а хвалити, дякувати Творцеві, то із них утворилася б велика сморідна хмара, котра закриває від людей милість Божу і світло небесне.

Прокинувся лихослов, не встиг ще вмитися, молитвою освятити душу свою, а вже його язик за звичкою говорить лайку. Дзвонять до Літургії або до “Достойно”, у парафіяльній церкві відбувається найбільше Таїнство, Дух Святий сходить на Дари, перетворюючи хліб у Тіло, вино – у Кров Господа Ісуса Христа, але лихослову немає до цього ніякого діло, він лається, забув про Бога, а скверні слова стали його звичкою.

Їде лихослов повз храм, якось не по його повів себе кінь, одразу ж він поспішає обсипати невинну тварину безжалісною лайкою, ніскільки не зважаючи на близькість дому Божого. Чи знаходяться біля лихослова невинні дівиці, хоча б навіть і його рідні доньки, чи зібралася юрба малечі, на душах яких, мов на м’якому воску відбивається усе погане і добре, що в них потрапить, але він і думати забув про спокусу, про страшну відповідальність за “малих цих”… Йому немає ніякої справи до того, що його лайка ображає невинність, заражає діток.

За цю безсоромність деякі ще за цього життя пожинають те, що посіяли: дітки з колиски наслухавшись лихослів’я від батьків, подорослішавши, не соромляться віддячити їм такою ж лайкою. Для більшої впевненості у згубності лихослів’я послухайте розповідь про це святого Григорія Двоєслова. Житель міста Рима мав маленького сина, якого балував і навіть жартома навчав лихим словам. Хлопчик почав часто і огидливо лаятися. Й інколи, по своїй нерозумності, ображав лихослів’ям Ім’я Боже і святі ікони. В той час трапився великий мор, тяжко захворів і нещасний хлопчик. Коли він сидів на руках безрозсудного батька, приступили біси, щоб взяти його душу, так рано заражену отрутою гріха. Побачивши їх, хлопчик, затремтівши від жаху, закричав: “Тато, забери від мене їх!” – “Що з тобою, дитино моя?” – запитав батько. – “Ось біси чорні, страшні, – відповідала дитина, – хочуть взяти мене”. Потім, залаявшись скверними словами, помер.

Можу ще розповісти випадок із життя.

На парафії. Де я служив раніше, як і всюди, лихослів’я були звичним явищем. Бажаючи хоч якось врозумити своїх парафіян, я вирішив у престольне своє свято, коли у храмі були присутні майже усі чоловіки, сказати проповідь про мерзоту лихослів’я. Один парафіянин, якого звали Прохор як особливо закоренілий у лихослів’ї образився моїми настановами і нібито заочно не забув “нагородити” мене своєю звичайною лайкою. Якось, три місяці потому, Прохор їхав верхи, але кінь під ним чогось злякався і скинув його із себе, до того ж ще й так сильно вдарила його по голові, що він змушений був лягти у лікарню. Я його посповідав, причастив Святих Таїн. Потрібно зазначити, що каявся він щиросердно і відчував, що він уже не жилець на цьому світі. Але, на біду, він і перед смертю не залишив звичку лаятися. Одного разу рано-вранці приходить до мене дуже засмучена дружина Прохора і благає якомога швидше пособорувати його. Я поспішив. Приходжу – Прохор онімів, очі його блукають, на обличчі переляк. Я почав звершувати Таїнство. Кожен раз, коли я підходив до нього, щоб помазати єлеєм, він з силою відштовхував мою руку від себе. Нарешті, коли я після звершення Таїнства став осіняти його тричі святим хрестом, усе обличчя його затремтіло, болісна судома пробігла по всім його членам, в очах ясно бачився переляк, руки тягнулися відштовхнути хрест. Надвечір Прохор помер у жорстоких муках, так і не сказавши нікому жодного слова. Коли прийшла його дружина, щоб поговорити зі мною щодо поховання, я розповів їй про свій подив стосовно незвичайного випадку з Прохором; і ось що вона мені розповіла, пояснюючи цей випадок: “Сьогодні вранці я почала готуватися розтопити пічку. Прохор трішки піднявся на своєму ліжку, я чимось не догодила йому і він скверно облаявся. Завжди він був лихослов, але такої брудної лайки, як цього разу, я від нього ніколи не чула… Облаявшись, він у тієї ж митв упав, онімів, я швидше побігла за вами, а інше ви бачили…”




Священик Володимир Востоков.

Повернутися в розділ