Митрополит

Біографія митрополита Полтавського і Кременчуцького Федора (Бубнюка)

Храми єпархії

Храм Святого Архістратига Божого Михаїла в с.Петрівка

Свято-Миколаївський кафедральний собор м. Кременчука

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Полтаві

Список парафій Полтавської єпархії

Архів

2024-03

2024-02

2024-01

2023-12

2023-11

2023-10

2023-09

2023-08

2023-07

2023-06

2023-05

2023-04

2023-03

2023-02

2023-01

2022-12

2022-11

2022-10

2022-09

2022-08

2022-07

2022-06

2022-04

2022-02

2022-01

2021-12

2021-11

2021-10

2021-09

2021-08

2021-07

2021-06

2021-05

2021-02

2021-01

2020-12

2020-11

2020-10

2020-09

2020-08

2020-07

2020-06

2020-04

2020-03

2020-02

2020-01

2019-12

2019-11

2019-10

2019-08

2019-07

2019-06

2019-05

2019-04

2019-03

2019-02

2019-01

2018-12

2018-11

2018-10

2018-09

2018-08

2018-07

2018-06

2018-05

2018-04

2018-03

2018-02

2018-01

2017-12

2017-11

2017-10

2017-09

2017-08

2017-07

2017-06

2017-05

2017-04

2017-03

2017-02

2017-01

2016-12

2016-11

2016-10

2016-09

2016-08

2016-07

2016-06

2016-05

2016-04

2016-03

2016-02

2016-01

2015-12

2015-11

2015-10

2015-09

2015-07

2014-12

2014-11

2014-10

2014-09

2014-08

2014-07

2014-06

2014-05

Православний календар

Березень 2024
Пн   4 11 18 25  
Вт   5 12 19 26  
Ср   6 13 20 27  
Чт   7 14 21 28  
Пт 1 8 15 22 29  
Сб 2 9 16 23 30  
Нд 3 10 17 24 31  
Паломницький центр ім. преп. Паїсія Величковського Духовно-культурний центр

20 років служіння

Протоієрей Миколай Храпач

2012-07-31

Я багато знав про гоніння на Церкву з розповідей рідних. У бабусі Марійки було багато церковних книг і я уже в 4 класі читав їх словянською мовою хоч це для мене було складно і моєю першою учителькою зі слов’янської мови була бабуся. Потім закінчив школу , інститут , одружився. За життєвими проблемами мало приділяв уваги духовному життю. Перебуваючи в різних містах ходив до церкви молився, знав деякі молитви напам’ять , бачив як що вечора дідусь і бабуся моляться і запам’ятав ці молитви.

Чому українська . Мабуть тому що в моїй родині виховували любов до України , до мови. Я у дитячі роки знав про національно-визвольний рух двадцятих років. Я чув прізвища місцевих отаманів національно визвольного руху - про це говорили дідусь і батько , а я будучи дитиною все це слухав і у моєму серці зріла національна свідомість, ненависть до ворогів України. Так я тоді чув прізвища отаманів Христового, Мандика, Кундія які діяли в наших місцевостях. Та і дядьки моєї матері перебували в цих формуваннях … На жаль доля їх невідома… Їх називали бандитами , а дід казав що вони герої. Ще один важливий момент вплинув на мій вибір. 1984 році мені довелось побувати у своєї тітки в США .(Доля розвіяла  їх по  світах. Там я відкрив собі всю історію про Українську Автокефальну Православну Церкву і мене вразила та боротьба яку вів Український народ за свою Церкву і з якою жорстокістю влада знищувала її.  В Америці я вперше почув службу Українською Мовою і зрозумів як це важливо розуміти кожне слово служби Божої.

Через певний час в Україні почались процеси що призвели до проголошення незалежної України. Я приймав активну участь у цих процесах, а особливо у відродженні православного братства і УАПЦ .  Божий промисел підвів мене до прийняття священства в Українській Церкві. Був призначений настоятелем Свято-Успенської церкви а згодом Патріарх Володимир Романюк призначив мене секретарем Полтавської єпархії.

Яким був цей 20-літній щлях ?

Я не хотів щоб мене вітали з цим днем бо для мене це ніби не свято – це хрест тяжкий і періодами дуже тяжкий. Бути першим , іти дорогою яку ти не знаєш і не знає ніхто, дуже важко. Та ця дорога через багато років виявилась вірною . Здолавши цю дорогу я приблизився до Бога і зрозумів що в боротьбі зі злом відбувається очищення людини. На початку було багато відчаю, і навіть сліз. Начебто взявся за добру справу і хочеш зробити добро, а тут скільки зла і неправди стає на твоєму шляху. Скільки неправди і наклепів перетерпів, скільки погроз і обмовлянь і я як духовно слабка людина страждав. Але з часом зрозумів що саме це і є правдивий шлях і він буває тільки таким і я перемагаю тому що Господь благословляє. Найболючішою була неправда наших братів з Московського патріархату. Та брехня про нашу Церкву Страдницю що линула з ії уст була для мене болючою. Та я зрозумів що тому вони і вдаються до таких м’яко кажучи неправославних дій бо любові не мають , а якщо не мають любові то служать не Богу . Там де брехня там диявол її батько. Сьогодні мені байдуже іх розмови бо вони будуть відповідати перед Богом за кожне неправдиве слово. Мені жаль їх. А тоді дуже боліло.

Великою підтримкою для мене особисто і для громади були спілкування з Святійшим Патріархом Філаретом , його мудре, духовне слово підтримувало і додавало сил. Другим моїм учителем був владика Євсевій. З колосальним досвідом священного служіння він є для мене прикладом вірного служіння Церкві і Богові.

Було багато перемог великих і малих. Там збудували храм , там переобладнали пристосоване приміщення під храм, там зареєстрували громаду . Перші роки це було не просто, бо був великий спротив влади , але бачачи нашу згуртованість, наші наміри влада йшла на поступки. А скільки ми втратили через відсутність духовенства. Полтавщина це скарбниця любові до рідної мови і більшість хотіли молитися своєю мовою, але на початку не вистачало священників , а жорстка пропаганда Московського патріархату допомагала забирати храми - бо їм треба було лише зламати громаду , а влада була нв їх боці. Доводилось багато їздити по області адже скрізь парафії потребували підтримки. Розумів що основою Церкви є парафії. Міцні парафії міцна і Церква. Та хоч не все вдавалося та багато і зроблено. Приділяли велику увагу ЗМІ. Одними з перших в Київському патріархаті відродили часопис «Полтавські єпархіальні відомості», заснували щомісячний додаток до цього часопису. Розробили інтернет сторінку Полтавської єпархії. Тісно співпрацювали з місцевим радіо, телебаченням. Результатом мого служіння є відроджений Свято-Успенський кафедральний собор, побудована Свято-Покровська церква і багато парафій відкритих на Полтавщині. Та це лише мої думки;- люди і Господь оцінить іх по своєму. Я вдячний нашим свідомим парафіянам які були поруч і залишаються і сьогодні зі мною хоч багато з них відійшли у вічність – нехай Господь оселить їх за їх праведні справи у Царстві Небеснім. 

А що найбільше в житті не любите?

Найбільше не люблю неправду , лицемірство, безвідповідальність. А найбільше мені болить коли до Церкви приходять люди не ради Ісуса, а ради хліба куса. Вони лицемірно проповідують Христа , а живуть без Бога порушуючи Його Закони.

Які плани на майбутнє?
Бог звільнив мене від адміністративної рутини якою я займався більше 20 років і яка відволікала від духовного служіння тепер маю намір віддатися служінню людям. Бо служити людям то і є служити Богу.

Щоб ви хотіли побажати молодому духовенству?

Прислухатись до старших, шукати Христа, служити Церкві і Україні.

Вдячний всім хто привітав мене з цією подією . Всечесні отці , браття і сестри нехай Всемилостивий Господь дарує Вам мир, здоров’я і благословить на довге і побожне життя.

Розмову провів Іван Миколайчук.

Повернутися в розділ