Архієрей

Біографія архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора (Бубнюка)

Храми єпархії

Храм Святого Архістратига Божого Михаїла в с.Петрівка

Свято-Миколаївський кафедральний собор м. Кременчука

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Полтаві

Список парафій Полтавської єпархії

Архів

2018-11

2018-10

2018-09

2018-08

2018-07

2018-06

2018-05

2018-04

2018-03

2018-02

2018-01

2017-12

2017-11

2017-10

2017-09

2017-08

2017-07

2017-06

2017-05

2017-04

2017-03

2017-02

2017-01

2016-12

2016-11

2016-10

2016-09

2016-08

2016-07

2016-06

2016-05

2016-04

2016-03

2016-02

2016-01

2015-12

2015-11

2015-10

2015-09

2015-07

2014-12

2014-11

2014-10

2014-09

2014-08

2014-07

2014-06

2014-05

Православний календар

Грудень 2018
Пн   3 10 17 24 31
Вт   4 11 18 25  
Ср   5 12 19 26  
Чт   6 13 20 27  
Пт   7 14 21 28  
Сб 1 8 15 22 29  
Нд 2 9 16 23 30  
Паломницький центр ім. преп. Паїсія Величковського Духовно-культурний центр

Берег духовності, тверезості й відкритих сердець

Берег духовності, тверезості й відкритих сердець Берег духовності, тверезості й відкритих сердець Берег духовності, тверезості й відкритих сердець Берег духовності, тверезості й відкритих сердець Берег духовності, тверезості й відкритих сердець

2012-07-26

Цього року вже в п’ятнадцятий раз на березі Ворскли неподалік Деревок зібралися люди з усієї України, які кинули виклик власним залежностям. Кожен із них частину життя провів під впливом наркотиків чи алкоголю. Однак вони змогли зупинитися, обрати тверезість за норму життя й розпочати нелегкий шлях до одужання. І перебування у літньому терапевтичному таборі – це не тільки відпочинок й оздоровлення серед природи, але й один із етапів ресоціалізації.

Саме на Полтавщині одними з перших у нашій країні розпочали використовувати літні терапевтичні табори під час роботи з людьми, які мають хімічні залежності. До програми ресоціалізації залежних цей напрям включила команда Полтавської громадської організації «Клуб «Квітень». Починання виявилося успішним, тож його гідно оцінили як учасники програми, так і державні органи. Кожного року підтримують його відділ у справах сім’ї та молоді Полтавської обласної державної адміністрації, Котелевська районна рада, Деревківська сільська рада на чолі з головою Миколою Сенем. Відділ у справах сім’ї та молоді включив проведення літнього наметового табору «Наш шлях» до обласної програми «Молодь Полтавщини», яка діяла до 2011 року, а також до нової обласної Програми з реалізації молодіжної політики, підтримки сім’ї, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на 2012-2014 роки. Завдяки цьому табір отримує фінансову та організаційну допомогу у рамках проведення щорічної акції «Полтавщина без наркотиків». Керівництво «Клубу «Квітень» вдячне представникам державних органів за небайдужість та допомогу.

Як розповів керівник організації Євген Аничин, за 15 років існування табору тут побувало більше двох тисяч людей. Насичена й різномантіна програма перебування виконує відразу багато функцій.

– Метою роботи цього табору є й оздоровлення членів громадських організацій, волонтерів, соціальних працівників, які працюють із залежними, і популяризація активного змістовного дозвілля, і психокорекційна робота, і проведення тренінгів, спрямованих на розвиток особистості, – говорить Євген Миколайович. – Тут кожен обов’язково бере на себе частину відповідальності за функціонування табору – будує намети, чергує по кухні, заготовляє дрова тощо. Все це відбувається в умовах, далеких від звичного міського комфорту, що змушує нестандартно мислити, братися за вирішення несподіваних завдань, іноді докладати фізичних зусиль і підключати неабияку фантазію. Важливо й те, що все це доводиться робити у співпраці з іншими людьми, отже, навчатися нормальним суспільним стосункам, які тут розвиваються за принципом «рівний – рівному». Усе це в комплексі сприяє одужанню.

Те, що життя в таборі повсякчас «підкидає» нестандартні завдання, підтвердили всі його учасники. Наприклад, куховарити тут доводиться на багатті. Виявляється, справа ця для людини, яка ніколи такого не робила, – не з легких. Адже необхідно так розрахувати кількість палива, води, продуктів, щоб нічого не згоріло й не залишилося сирим. Але зробити це набагато важче, ніж коли готуєш на газовій чи електричній плитці. Отже, безцінною стає допомога й порада тих, котрі вже мають досвід подібного перебування на природі, а також і терпіння всіх інших, коли страва в польових умовах все ж не зовсім вдається...

Особливим гостем наметового містечка цього року став протоієрей настоятель Свято-Миколаївської церкви м. Полтава отець Олександр Дедюхін. Учасники табору самі захотіли поспілкуватися на теми духовності, тому Євген Аничин звернувся до архиєпископа Полтавського і Кременчуцького, керуючого Полтавською єпархією УПЦ Київського Патріархату владики Федора, з благословення якого між громадською організацією й церквою налагоджена плідна співпраця. З радістю задовольнили прохання «Квітня» й цього разу. У невимушеній обстановці під сінню розлогих сосон відбулося кілька бесід отця Олександра і тих учасників табору, яких цікавлять питання духовності. Вони мали можливість поставити священику будь-які запитання. Тож і розмовляли як про речі складні, філософські, так і про більш приземлені, – стосунки в родині, поводження в суспільстві тощо. Спілкування вийшло цікавим і корисним для обох сторін. Отець Олександр так і сказав: «Я приїхав сюди навчатися...».

Загалом проект літнього терапевтичного табору виявився настільки вдалим, що багато його учасників повертаються сюди знов і знов – іноді кожного літа. З ними приїжджають і їхні чоловіки або дружини, діти, друзі. Деякі «старожили» пам’ятають ще перші табори.

– Я в це місце потрапила ще до того, як тут вперше побудували наметове містечко, – була тут у «розвідці», – згадує учасниця табору Юлія. – Тоді ми, учасники групи самодопомоги, на базі якої виник клуб «Квітень», надумали поїхати на відпочинок до річки. Одна дівчина сказала, що знає чудове місце – Деревки, де живуть її родичі. Коли приїхали сюди, побували на березі Ворскли й натрапили на цю галявину. Нам тут відразу сподобалося. Розповіли про неї Євгену Миколайовичу, і незабаром побудували перший табір, розробили програму перебування у ньому. З того часу я приїжджаю сюди щороку. Кожного разу я виконую тут різні функції. Нинішнього літа брала участь у будівництві наметового містечка, також виконую роботу з менеджменту. Зараз тут зі мною чоловік, син. Я рада зустрітися зі старими друзями, з якими не завжди вдається поспілкуватися у метушні міського життя. Тут ми створили оазу, де можна побути разом, а потім повернутися додому з новими силами, натхненням і далі працювати над собою. Кожного року в програмі табору є свої родзинки. Чого тільки ми тут не влаштовуємо: спортивні змагання, вистави, свято Нептуна, різноманітні екскурсії... Нинішнього року особисто для мене головною подією стало спілкування зі священиком. У церкві не завжди зручно підійти до нього, поставити якесь запитання. А тут вдалося поговорити з ним у неформальній обстановці, багато чого для себе почерпнути... Якщо 15 років тому ми будували табір із певними побоюваннями, остерігалися різних спокус, яких так багато навколо для залежної людини, то зараз ми вже нічого не боїмося, програма відпрацьована, ми запрошуємо людей з усієї України й ділимося з ними нашим досвідом. А для мене табір уже став частиною життя.

– А я приїхала до табору вже втретє, – вступає в розмову інша учасниця, Олена. – У попередні роки я ставила тут свято Івана Купала, розробляла сценарії конкурсів, а нинішнього року у складі будівельної бригади будувала наметове містечко. Ми приїхали за кілька днів до початку першої зміни. Щоб підготувати все для прибуття інших довелося чимало попрацювати. Ця галявина і берег – місце, де не тільки нам подобається відпочивати. На жаль, багато людей після себе залишають сміття, залишки багаття тощо. Ми все це прибрали, розчистили доріжки, поставили намети, облаштували кухню. Тепер, коли табір уже працює, в мене нова «посада» – відповідальної за кухню. Я видаю продукти, допомогаю тим, хто не вміє готувати на вогнищі. І дуже приємно, коли всі нагодовані й задоволені. А взагалі я тут по-справжньому відпочиваю. У мене в місті дуже напружена робота – я працюю із залежними людьми. Це пов’язано із нервовими перевантаженнями. А в таборі я вимикаю телефон і повністю поринаю в спілкування з друзями, природою. Це дає можливість відновитися духовно, фізично, емоційно. Багаття, гітара, зіркове небо – те, що можливе тільки тут і залишається зі мною назавжди. Я люблю фотографувати, і з тих кадрів, що знімаю тут, роблю слайд-шоу. Коли восени чи взимку буває холодно і сумно, включаю слайд-шоу на комп’ютері і відразу повертається гарний настрій. Упевнена, що ці зустрічі, спогади про них важливі для кожного, хто хоча б раз побував у цьому таборі.

Ось так, разом, підтримуючи одне одного й не відмовляючись брати на себе відповідальність, ідуть до одужання люди, які колись через згубний вплив наркотиків чи алкоголю втратили практично все. Тепер це – успішні члени нашого суспільства. І вони готові допомагати повернутися до справжніх цінностей життя іншим. Кожного літа вони чекають тих, хто потрапив у біду і хоче з неї вибратися, у літньому терапевтичному таборі «Наш шлях». Утім, не лише там. Адже «Клуб «Квітень» і серця його членів відкриті для спілкування й допомоги цілий рік.



Ганна Козельська.

Повернутися в розділ