Архієрей

Біографія архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора (Бубнюка)

Храми єпархії

Храм Святого Архістратига Божого Михаїла в с.Петрівка

Свято-Миколаївський кафедральний собор м. Кременчука

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Полтаві

Список парафій Полтавської єпархії

Архів

2018-08

2018-07

2018-06

2018-05

2018-04

2018-03

2018-02

2018-01

2017-12

2017-11

2017-10

2017-09

2017-08

2017-07

2017-06

2017-05

2017-04

2017-03

2017-02

2017-01

2016-12

2016-11

2016-10

2016-09

2016-08

2016-07

2016-06

2016-05

2016-04

2016-03

2016-02

2016-01

2015-12

2015-11

2015-10

2015-09

2015-07

2014-12

2014-11

2014-10

2014-09

2014-08

2014-07

2014-06

2014-05

Православний календар

Серпень 2018
Пн   6 13 20 27
Вт   7 14 21 28
Ср 1 8 15 22 29
Чт 2 9 16 23 30
Пт 3 10 17 24 31
Сб 4 11 18 25  
Нд 5 12 19 26  
Паломницький центр ім. преп. Паїсія Величковського Духовно-культурний центр

Слово про малі добрі діла

2012-05-14

Зазвичай людина думає, що Творець вимагає від неї дуже великих діл, крайнього самозречення, цілковитого знищення її особистості. Людина так налякана цими думками, що починає боятися у чомусь наблизитися до Бога, ховається від Бога, як Адам після гріхопадіння, і навіть не вдумується у слово Боже: “Все одно, – думає, – нічого не зможу зробити для Бога і для своєї душі, буду вже краще обабіч духовного світу, не буду думати про вічне життя, про Бога, а буду жити як живеться”.

Біля самого входу у релігійну область, існує певний “гіпноз великих діл”, – “потрібно робити якесь велике діло – або ніякого”. І люди не роблять ніякого діла для Бога і для своєї душі. Дивно: чим більше людина віддана житейським дрібницям, тим менше саме у дрібницях хоче бути чесною, чистою, вірною Богові. Проте через  правильне ставлення до дрібниць повинна пройти кожна людина, яка бажає наблизитися до Царства Божого.

“Яка бажає наблизитися” – саме тут і прихована уся складність релігійних шляхів людини. Зазвичай вона хоче увійти у Царство Боже зовсім для себе несподівано, магічно-чудесно, або ж – по праву, через якийсь подвиг. Але ні те, ні інше не є істинним знайденням вищого світу.

Не магічно-чудесно приходить людина до Бога, залишаючись чужою на землі інтересам Царства Божого, не купує вона цінностей Царства Божого якимись зовнішніми своїми вчинками. Вчинки потрібні для доброго прищеплення до людини життя вищого, психології небесної, волі світлої, бажання доброго, серця справедливого і чистого, любові нелицемірної. Саме через малі, щоденні вчинки це все може прищепитися і вкоренитися у людині.

Дрібні добрі вчинки – це вода на квітку особистості людини. Зовсім не обов’язково вилити на квітку, що потребує вологи, море води. Можна вилити пів стакана, і це буде для життя достатньо і матиме велике значення.

Зовсім не потрібно голодній людині з’їсти пів пуда хліба – достатньо з’їсти пів фунта, і вже її організм окріпне. Життя саме дає дивні подоби і образи важливості маленьких діл. А в медицині, яка і сама має справу з малою і суворо обмеженою кількістю ліків, існує ще ціла галузь – гомеопатична наука, котра визнає лише зовсім малі лікарські величини, виходячи з того, що наш організм сам виробляє надзвичайно малу кількість цінних для нього речовин, задовольняючись ними для підтримання і розквіту свого життя.

І хотілося б звернути пильну увагу кожної людини на зовсім малі, дуже легкі для неї, проте надзвичайно важливі речі.

“Істинно, істинно кажу вам, хто напоїть одного із малих цих лише кухлем холодної води в ім’я учня, не втратить нагороди своєї”. У цьому слові Господньому – вищий вияв важливості малого добра. “Кухоль води” – це небагато. Палестина за часів Спасителя не була пустелею, як у наші дні, вона була квітучою, зрошуваною країною, і тому кухоль води був дуже невеликою величиною, але, звичайно, практично цінною в той час, коли більшість людей подорожували пустелею пішки. Але Господь не обмежується цією вказівкою на мале: стакан холодної води. Він ще додає, щоб його подавали хоча б “в ім’я учня”. Це знаменна деталь. І на ній потрібно уважно зупинитися. Найкращі діла завжди у житті є ділами в ім’я Христове, в ім’я Господнє.

“Благословен, той хто гряде, – в будь-якому значенні, – в ім’я Господнє”, в ім’я Христа. Дух, ім’я Христове надають усім речам і вчинкам вічну цінність, які б не були малі ці вчинки.

І проста жертовна людська любов, на якій завжди лежить відблиск любові Христової, робить значними і дорогоцінними будь-яке слово, будь-який жест, кожну сльозу, кожну посмішку, кожен погляд людини. І ось Господь ясно говорить, що навіть не в ім’я Його, а лише в ім’я Його учня зроблена мала добра справа є вже великою цінністю у вічності. “В ім’я учня” – це межа зв’язку з Його Духом, Його ділом, Його життям...

Адже ясно, що вчинки наші можуть бути і часто бувають егоїстичні, внутрішньо користолюбні. Господь вказує нам на це, радить запрошувати до себе у дім не тих, хто може нам віддячити таким самим пригощанням, запросивши в свою чергу нас до себе, але, щоб ми запрошували до себе людей, які потребують нашої допомоги, підтримки. Наші гості часом бувають розсадниками марнославства, злослів’я і різної марноти. Інша справа – добра дружня бесіда, людське спілкування, – це благословенно, це зміцнює душі, робить їх більш утвердженими у добрі й істині. Але культ нещирого світського спілкування – це хвороба людей і цивілізації, котра нині себе знищує.

У кожному людському спілкуванні неодмінно повинен бути добрий Дух Христів або в явному Його вияві, або в прихованому. І ця прихована присутність Духа Божого у простому і доброму людському спілкуванні є та атмосфера “учеництва”, про яку говорив Господь. “В ім’я учня” – це найперший щабель спілкування з іншою людиною в Ім’я Самого Господа Ісуса Христа...

Багато з тих, які не знають Господа і дивного спілкування в Ім’я Його, вже мають між собою це некорисливе чисте людське спілкування, котре наближає їх до Духа Христового. І на цьому першому щаблі добра, про який Господь сказав як про подачу стакана води “лише в ім’я учня”, може стояти багато хто. Краще сказати – усі. А також правильно розуміти ці слова Христові буквально і намагатися допомогти кожні людині. Жодної миті такого спілкування не буде забуто перед Богом, як “жодний малий птах не буде забутий перед Отцем Небесним” (Лк. 12, 6).

Якщо б люди були мудрими, вони б усі прагнули до малого і зовсім легкого для них діла, через яке вони могли б отримати собі вічний скарб. Велике спасіння людей у тому, що вони можуть прищепитися до стовбура вічного дерева життя через найменший пагін – добрий вчинок. До дикої яблуні зовсім не обов’язково прищеплювати цілий стовбур доброї яблуні. Досить взяти малий пагін і прищепити його до однієї із гілок дички. Також, щоб заквасити діжу з тістом, зовсім не потрібно її змішувати з діжкою дріжджів. Достатньо покласти зовсім трішки дріжджів – і вся діжа закваситься. Те саме і добро: найменше може сильно подіяти. Ось чому не потрібно нехтувати дрібницями у добрі і говорити собі: “Велике добро не можу зробити – не буду піклуватися і ні про яке добро”.

Наскільки ж і найменше добро корисне для людини, беззаперечно доводиться тим, що навіть найменше зло для неї шкідливе. Потрапила нам, скажімо, порошинка в око – око уже нічого не бачить, і навіть іншим оком в цей час дивитися важко. Маленьке зло, котре потрапило, як порошинка, в око душі, одразу ж виводить людину із життєвого ладу. Мізерна справа – собі або іншому із ока його тіла або душі вийняти порошинку, але це добро, без якого жити не можна.

Воістину, мале добро більш необхідніше, насущніше у світі, ніж велике. Без великого люди живуть, без малого не проживуть. Гине людство не від недостачі великого добра, а від недостачі саме малого добра. Велике добро є лише дахом, зведеним на стінах – цеглинках малого добра.

Отже, мале, найлегше добро залишив на землі Творець творити людині, взявши на Себе усе велике. І тут через того, хто творить мале, Сам Господь творить велике. Наше “мале” Творець Сам творить Своїм великим, бо Господь наш – Творець, Який з нічого сотворив усе, – тим паче, із малого може сотворити велике. Але навіть самому рухові вгору протистоять повітря і земля. Кожному, навіть найменшому і найлегшому добру протистоїть черствість людська. Цю черствість Спаситель виявив у зовсім короткій притчі: “Ніхто, пивши старе вино, не захоче зараз же молодого, бо скаже: старе краще” (Лк. 5, 39). Кожна людина, яка живе у світі, прив’язана до звичайного і звичного. Звикла людина до зла – воно його і вважає своїм нормальним природним станом, а добро їй здається чимось неприроднім, незручним, для неї обтяжливим. Якщо ж людина звикла до добра, то вже робить його не тому, що потрібно робити, а тому, що вона не може не робити, як не може людина не дихати, а птах – не літати.

Людина, добра розумом, зміцнює і втішає перш за все самого себе. І це зовсім не егоїзм, як несправедливо стверджують, ні, це істинний вираз безкорисного добра, коли воно несе вищу духовну радість тому, хто його робить. Істинне добро завжди глибоке і втішає того, хто поєднує з ним свою душу. Не можна не радіти, вийшовши із пітьми підземелля на сонце, до чистої зелені і духмяності квітів. Не можна кричати людині: “Ти егоїст, ти насолоджуєшся своїм добром!” Це єдина неегоїстична радість – радість добра, радість Царства Божого. І в цій радості людина буде спасенна від зла, буде жити у Бога вічно.

Для людини, котра не відчула дієвого добра, воно уявляється інколи як даремна мука, нікому не потрібна... Є стан хибного спокою, із якого важко буває вийти людині. Як із утроби матері важко народитися дитині на світ, так буває важко людині-немовляті вийти із своїх дрібних почуттів і думок, спрямованих лише на те, щоб отримати егоїстичну користь собі, і нездатних до турботи про іншу, нічим не пов’язану з ним людину.

Ось це переконання, що старий, відомий і звичний стан завжди кращий за новий, невідомий, властиве кожній непросвіченій людині. Лише ті, хто почав зростати, став на дорогу голоду і спраги за Правдою Христовою і духовного убозтва, припиняють жаліти свою закостенілість, нерухомість своїх здобутих у житті і життям зігрітих мрій... Важко людство відривається від звичного. Цим воно себе частково, можливо, і зберігає від нестримної зухвалості і зла. Стійкість ніг у болоті інколи перешкоджає людині кинутися    з головою у безодню. Але частіше буває, що болото заважає людині піднятися на гору Боговидення, або хоча б вийти на тверду землю послуху слову Божому...

Але через мале, легке, з найбільшою легкістю зроблене діло людина більш за все звикає до добра і починає йому служити неохоче, але від серця, щиро, і завдяки цьому все більше і більше входить в атмосферу добра, пускає коріння свого життя у новий грунт добра. Коріння людського життя легко пристосовується до цього грунту добра і невдовзі уже не можуть без нього жити... Так спасається людина: від малого походить велике. “Вірний у малому” виявляється вірним у великому.

Тому я зараз співаю гімн не добру, а його незначності, його малості. І не лише не дорікаю вам, що ви у добрі зайняті лише дрібницями і не несете ніякого великого самопожертвування, але, навпаки, прохаю вас не думати ні про яке велике самопожертвування і ні в якому разі не нехтувати у добрі дрібницями.

Будь ласка, якщо захочете, сильно лютуйте у якомусь особливому випадку, але не гнівайтеся через дрібниці “на брата свого даремно” (Мф. 5, 22). Не говоріть щодня у побуті неправди на ближнього свого. Дрібниця це, незначність, але спробуйте це виконати, і ви побачите, що із цього вийде.

Залиште осторонь усе міркування: чи дозволено чи не дозволено убивати мільйони людей, – жінок, дітей і стариків, – спробуйте проявити свій моральний настрій у дрібницях: не вбивайте особистості вашого ближнього жодного разу ні словом, ні натяком, ні жестом. Адже добро це і утримання себе від зла... І тут, у дрібницях, ти легко, непомітно і зручно для себе можеш зробити багато-що.

Важко вночі стати на молитву. Але вникніть вранці, – якщо не можете вдома, то хоча б, коли йдете до місця своєї роботи, і думка ваша вільна, – вникніть у “Отче наш”, і нехай у серці вашому відгукнуться усі слова цієї короткої молитви. І на ніч, перехрестившись, віддайте себе від усього серця у руки Небесного Отця... Це зовсім легко...

І подавайте, подавайте води кожному, хто буде потребувати, – подавайте стакан, наповнений найпростішою участю до кожної людини, яка потребує цього. Цієї води на кожному місці цілі ріки, – не бійтеся, не вичерпається, зачерпніть кожному по стакану.

Дивний путь “малих діл”, співаю тобі гімн! Оточуйте, люди, себе, опоясуйтеся малими ділами добра – низкою малих, простих, легких, нічого вам не вартих добрих почуттів, думок, слів і діл. Залишимо велике і важке, воно для тих, хто любить його, а для нас, які ще не полюбили великого, Господь милістю Своєю приготував, розлив всюди, як воду і повітря, малу любов.



Архимандрит Іоан (Крестьянкін).

Повернутися в розділ