Архієрей

Біографія архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора (Бубнюка)

Храми єпархії

Храм Святого Архістратига Божого Михаїла в с.Петрівка

Свято-Миколаївський кафедральний собор м. Кременчука

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Полтаві

Список парафій Полтавської єпархії

Архів

2018-11

2018-10

2018-09

2018-08

2018-07

2018-06

2018-05

2018-04

2018-03

2018-02

2018-01

2017-12

2017-11

2017-10

2017-09

2017-08

2017-07

2017-06

2017-05

2017-04

2017-03

2017-02

2017-01

2016-12

2016-11

2016-10

2016-09

2016-08

2016-07

2016-06

2016-05

2016-04

2016-03

2016-02

2016-01

2015-12

2015-11

2015-10

2015-09

2015-07

2014-12

2014-11

2014-10

2014-09

2014-08

2014-07

2014-06

2014-05

Православний календар

Листопад 2018
Пн   5 12 19 26
Вт   6 13 20 27
Ср   7 14 21 28
Чт 1 8 15 22 29
Пт 2 9 16 23 30
Сб 3 10 17 24  
Нд 4 11 18 25  
Паломницький центр ім. преп. Паїсія Величковського Духовно-культурний центр

Психологічна захищеність дитини в сім’ї

2012-03-04

У створенні такої атмосфери беруть участь і мама, і тато. Хоч вони і по-різному виховують, але однозначно доповнюють одне одного, по-різному даруючи  дитині любов і прихильність. Основа всього, що роблять батьки, – це їхнє ставлення одне до одного. Якщо батьки люблять одне одного, то дитина вже навряд чи буде намагатися маніпулювати одним із них або використовувати одного проти другого. Та найголовніше те, що, коли батьки люблять одне одного, існує велика ймовірність, що вони цю любов передадуть своїй дитині.

Не менш важливим є і те, як саме і мама, і тато ставляться до дитини. Будь-яке приниження дитини з боку батьків обов’язково у відповідь викличе агресію. До речі, педагоги переконані: однією з основних причин агресивної дитячої поведінки є неприйняття дитини в сім’ю, починаючи з її небажаного (несвоєчасного) для батьків приходу в цей світ і закінчуючи неприйняттям особливостей її характеру, уподобань та, як не прикро, навіть статі й зовнішньої подібності з одним із батьків. Тому і татам, і мамам бажано якомога частіше замислюватись над тим, що кожне їхнє слово і кожен вчинок дитина, мов губка, вбирає в себе.

Надзвичайно важливо, щоб це усвідомлював тато, бо його роль не обмежується тільки обов’язками годувальника сім’ї. Психологічні дослідження доводять, що тепле і дбайливе ставлення тата до дитини безпосередньо впливає на дитячу самооцінку. Якщо батько любить її та уважний до неї, то самоповага у дитини, особливо у хлопчика, зазвичай висока. І навпаки – прохолода чи байдужість батька, як правило, призводить до низького рівня самоповаги як у хлопчиків, так і в дівчаток. Безперервна критика і конфлікти викликають у дитини відчуття безнадійності, брак мотивації та критично налаштовують її стосовно інших людей. Однак цікаво, що байдужість і неуважність впливають на самооцінку та мотивацію ще згубніше, ніж критика. Оскільки самооцінка і самоконтроль є чи не найголовнішим новоутворенням, що формується у психіці дитини в період із 6 до 8 років. Тому неадекватна реакція на зауваження та критику характерна не лише для підлітків, а й для першокласників. У цьому віці дитина вже порівнює себе з іншими та, що значно складніше, із самою собою, а також оцінює себе відповідно до нового соціального статусу й нових можливостей. Не завжди ці нові можливості відповідають тому ідеальному образу “Я”, що існує в уяві першокласника. Найчастіше йому здається, що дорослі і досі ставляться до нього, як до маленького й несвідомого дошкільника. Крім того, більшість мам і тат навіть і не підозрюють, наскільки часто вони створюють перешкоди для спілкування зі своїми дітьми, які внаслідок цього не мають змоги висловити власні почуття. Для прикладу наведемо типовий діалог з книги “Основи психології” відомого американського психолога Д.Куна:

 

“Син: Я тупий, і я це знаю. Подивись на мої оцінки.

Батько: Ти просто мусиш старанніше навчатися.

Син: Я і так старанніше навчаюся, але це не допомагає. Мені бракує розуму.

Батько: Я знаю, що ти кмітливий.

Син: Я знаю, що я тупий.

Батько (підвищує голос): Ти – не тупий!

Син: Тупий!

Батько: Ти – не тупий!

Син: Тупий!!!”

 

Отже, сперечаючись із сином, батько не помічає, що настає момент, коли хлопчик уже дійсно відчуває себе тупим.

Саме ці причини містяться в основі емоційної нестійкості 6-8-річної дитини, яка власне і проявляється в неадекватній реакції на критику (починаючи від сліз і закінчуючи криком), суперечках із найменшого приводу і без нього, кривлянні та хитрощах. Тож, оскільки, як стверджують психологи, у цей кризовий період дитина вчиться спілкуватися із собою, розуміти себе та підпорядковувати свої прагнення і почуття, допомога обох батьків у такій складній роботі вкрай необхідна.

Розглянемо наведений вище типовий діалог батька із сином. Було б набагато корисніше, якби тато поговорив із хлопчиком про почуття, котрі той переживає. Він міг би сказати: “Ти що, справді відчуваєш, що не такий кмітливий, як інші? Ти часто це відчуваєш? Ти погано почуваєшся у школі?” Таким чином можна дати можливість дитині висловити свої переживання і відчути, що її розуміють. Батько міг би закінчити розмову словами: “На мій погляд, синку, ти – гарна людина. І я розумію, що ти відчуваєш. Іноді всі відчувають себе тупими”. Тато зробив би перший крок, поділившись із сином власними переживаннями, і цим би заспокоїв його. Тому психологи та педагоги вважають, що батьки повинні говорити дитині “повідомлення про мене”, а не “повідомлення про тебе”, яке набуває форм погроз, лайки, звинувачень, розпоряджень, нотацій або критики. У більшості випадків “повідомлення про тебе” дає знати дитині про те, що в неї “неправильно” або “не так”. “Повідомлення про мене” говорить дитині про те, як саме вплинула на дорослого її поведінка. Щоб помітити різницю між цими “повідомленнями”, давайте розглянемо наступний приклад, наведений у книзі Д.Куна. Після важкого робочого дня мама вирішила посидіти й трішки відпочити. Вона читала газету, коли п’ятирічна донечка почала гучно стукати по іграшковому барабану. Більшість батьків зазвичай відповіли б у формі “повідомлення про тебе”:

 

– Зараз же йди гратися в інше місце (розпорядження).

– Ніколи не зчиняй такого галасу, коли хтось читає (нотація).

– Ти протестуєш сьогодні, чи не так? (звинувачення).

– Ти – зіпсована дитина (лайка).

– Ти дочекаєшся лозини! (погроза).

 

Психологи пропонують висловлювати “повідомлення про мене”, наприклад: “Я дуже втомилась і хотіла б почитати. Мене засмучує, що не можу читати в такому гармидері”. Це змусить дитину визнати, що вона має відповідати за наслідки своїх вчинків. Тож можна сказати, що в “повідомленні про мене” дорослий оголошує про поведінку, проти якої він протестує. Також це повідомлення вказує дитині на результати її поведінки та на почуття, що виникають у дорослого у зв’язку з цим. Ось короткий план “повідомлення про мене”: “Коли ти (повідомляється про поведінку дитини), я відчуваю (дорослий розповідає про свої почуття), тому що (говорить про наслідки)”. Наприклад: “Коли ти йдеш гратися з друзями і мені про це не говориш, я переживаю, бо щось може з тобою трапитись, а я не знатиму, де ти”.

Не менш важливу роль у стосунках із дітьми відіграє підтримка з боку дорослого. Підтримуючи своїх дітей, батьки їх підбадьорюють, і завдяки цьому у дітей виникає відчуття захищеності. Створюючи для дитини безпечне середовище, дорослі можуть значною мірою позбавити її від стресів, невпевненості та хвилювань. Починати бажано з прихильності, виховання оптимізму, любові, необумовленої нічим, і демонстрації дитині того, наскільки серйозно батьки про неї піклуються. При цьому важливою є форма звертання до дитини. Коли батьки хочуть підтримати дітей, то їм варто говорити, наприклад,  так: “Я впевнений: ти зробиш це”; “Було б розумно з твого боку зробити…”; “Дякую. Це дуже допомогло”; “Ти справді багато працюєш над цим”; “Ти вдосконалюєшся, подивись, якого прогресу ти вже досяг”; “Давай спробуємо разом”; “Якщо потрібна допомога, – звертайся”.

Але натомість зазвичай діти чують: “Ти повинен”. Коли ж цих “повинен” назбирається занадто багато, дітей доводиться лікувати від захворювань, пов’язаних зі стресом, від виразкової хвороби, розладів шлунку на нервовому грунті та гіперактивності. Також не слід забувати, що в дітей, котрим бракує відчуття захищеності, частіше проявляються нервові симптоми і тривога; їм складно приймати самостійні рішення, і тому однолітки легко вводять їх в оману. Діти схильні перевіряти авторитети і правила, виконання яких від них очікують і, як правило, не відчувають відповідальності за свої вчинки, звинувачуючи у власних проблемах когось іншого.

Тож мета батьків полягає в тому, щоб створити усі сприятливі умови, аби  в дітей виникло і закріпилося відчуття захищеності, а також впевненість, що їхня сім’я – надійне пристановище та фізично й емоційно безпечне місце. У сім’ї діти відчувають себе в безпеці, коли їх люблять і оберігають, коли до них ставляться з повагою. Поступово діти розвиватимуть у себе самоконтроль, і врешті-решт це дозволить їм діяти самостійно, відповідально та з самоповагою, необхідною для подолання життєвих труднощів. Адже діти з розвинутим відчуттям захищеності, розуміння і поваги з боку батьків більш схильні проявляти ініціативу та здатні передбачати наслідки своїх вчинків і відповідати за них.


Ієрей Сергій Бондар,

настоятель церкви святих апостолів Петра і Павла (с.Кірово Полтавського району).

Повернутися в розділ