2011-11-22

Монахи зібралися, щоб порадитися, що їм робити з грошима; там жило близько п’яти тисяч братії, кожен в окремій келії. Одні радили роздати гроші жебракам, інші – віддати в церкву, деякі – передати родичам. Але Макарій, Памво, Ісидор та інші святі старці під дією Святого Духа, що перебував у них, визначили: поховати гроші разом із їхнім господарем, при цьому сказати спочилому: “Нехай срібло твоє буде з тобою на погибель”(Діян. 8, 20). Ця подія так вразила і злякала усіх монахів Єгипту, що з того часу вони визнавали за тяжкий гріх мати в запасі навіть один золотий. Вчинок [святих старців – ред.] міг видатися жорстоким, але старці були лише знаряддям Святого Духа.

Святитель Ігнатій (Брянчанінов) додає: “Важким, певне надто жорстоким було враження раптовою смертю Ананії і Сапфіри за сріблолюбство” (Діян. 5). Але Тим, хто діяв був Святий Дух, – і перед Його дією повинне замовкнути будь-яке людське міркування, нездатне бути суддею жодного діла Божого. Дії необмеженого, наддосконалого Бога звичайно не підлягають і не можуть підлягати суду обмеженої людини. У першохристиянській Церкві, коли благодать Духа діяла особливо рясно і очевидно, покарання винних перед Святим Духом були швидшими і очевиднішими. Так, із оповіді преподобного Касіана знаємо, як святий старець єгипетського скита Мойсей за одне сперечання із Духоносним Макарієм Великим став одразу ж біснуватим. Покарання і смерть існують і тепер. Тепер довготерпіння Боже, Його милість до нас, немічних і пристрасних, надає нам більше часу для дослідження нашої поведінки під керівництвом Слова Божого на покаяння. Але тих, хто перебуває у озлобленні і нерозкаяності, неодмінно спіткає покарання і кара на смерть.

***

Якийсь монах мав брата-мирянина бідняка, і все те, що заробляв, віддавав брату бідняку; але той біднішав тим більше, чим більше подавав йому монах. Бачачи це, монах пішов до старця і розповів йому про те, що відбувається. старець відповів: “Якщо хочеш послухати мене, – більше нічого не давай йому, але скажи йому: Брате! Коли у мене було, я давав тобі: тепер ти трудись, і що заробиш, віддавай мені. Все, що він не принесе тобі, приймай від нього і передавай якомусь подорожуючому або злиденному старцю, просячи, щоб вони помолилися за нього”. Монах дослухався до поради: коли до нього прийшов брат-мирянин, – він зробив так, як заповідав старець, і мирянин пішов від нього засмучений. Але ось через деякий час він приходить і приносить із садка декілька овочів. Монах прийняв їх, віддав старцям, просячи їх, щоб молилися за брата його. Коли вони прийняли це принесення, мирянин повернувся додому. Дещо згодом знову приніс він овочів і три хліба; монах, прийняв їх, вчинив як і першого разу, а мирянин, отримавши благословення, пішов. На третій раз він приніс уже багато їжі і вина, і риби. Монах, побачивши це, здивувався, і скликавши жебраків, пригостив їх трапезою. При цьому він сказав мирянину: чи не маєш потреби в декількох хлібах? Той відповів: “Ні, владико!” Раніше, коли я брав у тебе щось, – воно входило як вогонь у дім мій і поглинало його; нині ж, коли не приймаю від тебе нічого, маю все з надлишком, і Бог благословив мене. Монах прийшов до старця і переповів йому все, що трапилося. Старець сказав йому: “Хіба ти не знаєш, що майно монаха – вогонь? Куди воно входить, то спалює там усе. Брату твоєму корисно з праці рук своїх творити милостиню, щоб за нього молилися святі мужі. Таким чином він успадковує благословення і майно його примножиться”.

“Отечник”.