Архієрей

Біографія архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора (Бубнюка)

Храми єпархії

Храм Святого Архістратига Божого Михаїла в с.Петрівка

Свято-Миколаївський кафедральний собор м. Кременчука

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Полтаві

Список парафій Полтавської єпархії

Архів

2018-01

2017-12

2017-11

2017-10

2017-09

2017-08

2017-07

2017-06

2017-05

2017-04

2017-03

2017-02

2017-01

2016-12

2016-11

2016-10

2016-09

2016-08

2016-07

2016-06

2016-05

2016-04

2016-03

2016-02

2016-01

2015-12

2015-11

2015-10

2015-09

2015-07

2014-12

2014-11

2014-10

2014-09

2014-08

2014-07

2014-06

2014-05

Православний календар

Лютий 2018
Пн   5 12 19 26
Вт   6 13 20 27
Ср   7 14 21 28
Чт 1 8 15 22  
Пт 2 9 16 23  
Сб 3 10 17 24  
Нд 4 11 18 25  
Паломницький центр ім. преп. Паїсія Величковського Духовно-культурний центр

Смерть християнина

2011-10-31

Після смерті християнина його душа постає перед Богом, і Він визначає її місце тимчасового перебування до другого пришестя Господа нашого Ісуса Христа, коли Він прийде у славі судити живих і мертвих.

До визначення місця душа проходить повітряні митарства, на яких злі духи-демони випробовують, катують душу за її гріхи. На шляху до Неба сили зла мають 30 митарств, які відповідають основним гріхам людини. На кожному з цих митарств душа “складає іспит” своєї чистоти, оправдовується за заподіяні гріхи.

Якщо на одному з них не знайдеться оправдання за гріхи, то душа відправляється до пекла і там перебуває аж до Страшного Суду, коли ж душа пройде всі ступені митарств, то вона постає перед Богом, Який і визначає їй місце перебування.

Душу супроводжують ангели-охоронці, які захищають її і є свідками доброчесного благочестивого життя людини і допомагають їй пройти митарства. Молитви святих Божих угодників у цей час також допомагають душі покривати гріхи добрими справами та богоугодним життям людини.

Душа ж, яка достойно причастилась Таїн Христових перед смертю, по милості Божій може не проходити випробувань на митарствах, а йде до Бога безперешкодно.

Святі Отці Церкви залишили нам знання про посмертні страждання християнської душі від тортур бісівських на шляху до Неба. Відомості про це знаходимо у житіях святих та патериках, у молитвах, якими користується Церква під час Богослужінь. Крім того, церковна іконографія нагадує нам про митарства. Все це підтверджується вченням і переданням Церкви, Священним Писанням. У посланні до Ефесян апостол Павло говорить: “Нарешті, браття мої, зміцнюйтесь Господом і могутністю сили Його. Одягніться в повну зброю Божу, щоб вам можна було стати проти хитрощів диявольських, бо наша боротьба не проти крови і плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних. Для цього прийміть повну зброю Божу, щоб ви змогли протистояти в день злий, і, все подолавши, вистояти”.

Ще у IV ст. богоносний отець наш Єфрем Сирін писав: “Коли наближаються владні Сили, коли приходять страшні Воїнства, коли божественні вісники повелять душі відійти від тіла, коли силою ведуть на неминуче судилище, тоді, бачачи їх, бідна людина здригається, як від землетрусу, і вся тремтить. Божі Сили, взявши душу, піднімаються в повітря, де стоять начальства, власті, а також супротивні сили наші – злі звинувачувачі, митарі, перепищики, збирачі податі: вони зустрічають на шляху, описують, оглядають, обраховують наші гріхи; гріхи юності і старості, вільні і невільні, ділом, словом чи думкою заподіяні. Великий там страх і трепет бідної душі, неописане страждання... від безлічі оточуючих душу ворогів.., які не хочуть дати їй зійти на Небо... Але Святі Ангели, взявши душу, підносять її на Небо”.

Щоб полегшити відхід людини у потойбічний світ, Православна Церква благословляє своїх чад в загробне життя Таїнами Покаяння, Причастя та Соборування(Єлеосвячення). Завдання Церкви – підготувати людину до вічності, очистити її від усякого гріха, щоб вона постала перед Богом чистою і непорочною.

Якщо вмираючий не охрещений, а це ще досить часто можна сьогодні зустріти, необхідно за його згодою звершити Таїнство Хрещення. Опісля прийняти Сповідь хворого та причастити його Святих Христових Тайн.

У Таїнстві Соборування прощаються гріхи несвідомі та забуті. Треба пам’ятати, що гріхи, навмисно, по розрахунку або зі сором'язливості не сповідані, не прощаються навіть під час Соборування.

До смерті треба готуватись свідомо і завчасно, прийняти Таїнства, адже над людиною, яка вже втратила свідомість, жодного Таїнства здійснити неможливо, і Церквою заборонено здійснювати Таїнства над людиною, яка не може свідчити про свою волю.

Людська плоть, за вченням Церкви, є храм душі, освячений благодаттю Таїнств. Православні люди сповідують догмат про загальне воскресіння з мертвих перед Страшним Судом. І райське блаженство, і муки пекла будуть стосуватись і тіла, і душі. Тому з апостольських часів Церква піклується про останки своїх вірних, віддаючи їм останні піклування, віддаючи їх землі до другого і славного пришестя нашого Господа.

Спочилого вмивають, одягають у новий одяг, кладуть у труну і накривають церковним покровом. За давнім апостольським переданням, лицем вверх із закритими очима та устами, руки хрестообразно складені на грудях як віруючого у Христа. На чоло кладеться віночок із зображенням Спасителя, Матері Божої, Іоана Предтечі, який символізує вінець у Царстві Божому, та молитовне заступництво Спасителя, Матері Божої та Іоана Хрестителя. В руках покійного хрест, бо спочив християнин. Біля труни завжди горять свічки.

Над покійним правиться панахида – молитовне поминання спочилого, який, хоч і спочив вірним Христу, але потребує нашої молитовної підтримки у годину смертну. Під час панахиди Церква нагадує нам, що душі спочилих відходять на Суд Божий, де зі страхом і трепетом сповідують своє життя перед Господом. Церква нагадує нам про милосердя Боже і спонукає до молитви за спочилого.

Похорони спочилого відбуваються, за давньою християнською традицією, на третій день, винятком можуть бути різні обставини, що не дозволяють очікувати третього дня (війна, епідемія, стихійне лихо тощо) Перед виносом тіла з дому читається канон на відхід душі, потім правиться літія і зі співом “Святий Боже”, який  свідчить про те що покійний сповідував Живоначальну Тройцю, труна з тілом переноситься до храму. Під час Світлого тижня співають “Христос Воскрес...” Важливим є те, що всі, хто прибув на заупокійне Богослужіння до храму, повинні щиро милитися за спочилого, щоб Господь простив усі його гріхи. Взагалі під час похорону треба залишити всякі суєтні справи, розмови і щиро вознести молитви до Милосердного Спасителя за гріхи і немочі душі спочилого.

Гріб несуть рідні та близькі люди, одягнені в траурний одяг, попереду процесії несуть хрест чи ікону, хоругви, запалені свічки. Оркестр на похоронах є непотрібним і нічого доброго для душі покійного не дає, а лише є глибоким нерозумінням і пережитком атеїстичного режиму.

Коли є дзвони, то необхідно дзвонити похоронним чином, сповіщаючи  живим про відхід із цього світу ще одного християнина. Дзвін також є прообразом ангельських труб, які зазвучать в останній день світу...

Тіло покійного за згодою рідних може перебувати в притворі храму останню ніч перед похованням. Труну з тілом ставлять лицем до вівтаря, а люди стають з обох сторін біля покійного.

Благочестивий і  давній звичай поминати покійного за трапезою, яка повинна починатися молитвою (служінням літії або ж читанням молитви “Отче наш” та 90 псалма).

Першим блюдом на поминальному обіді є коливо (кутя), зерна якого символізують воскресіння з мертвих, а мед – солодке райське життя. Якщо на трапезі немає священика, то благочестивий мирянин повинен окропити кутю свяченою водою.

Звичайно, якщо обід буває в піст чи пісний день, необхідно дотримуватись вимог посту. Важливо знати, що під час Великого посту поминальні трапези слід влаштовувати тільки в суботу та неділю.

Спиртним покійних не поминають. Бо “вино звеселяє серце людини”, а поминальний обід не привід для веселощів. За обідом можна вести благочестиву розмову про добрі справи спочилого, про його життя, але  неповагою є порожні непотрібні розмови.

Якщо християнин перебуває на похороні серед невіруючих людей, то треба поводитись по-християнськи, бо любов вище посту, нікого не  ображаючи, а на трапезі керуватись словами Спасителя: “Їжте, що вам запропонують” (Лк.10, 8).

Перебуваючи на цвинтарі, рідні та близькі покійного повинні утримувати могилу чистою, бо це місце його майбутнього воскресіння. Перебуваючи тут, треба запалити свічку та помолитись за спочилого, почитати акафіст або канон за спокій його душі, чи почитати Євангліє, Псалтир. Не належить християнину вживати спиртні напої на цвинтарі.

Особливо важливою є молитва Церкви до  сорока днів, тому необхідно замовляти сорокаусти – молитовне поминання під час служб протягом сорока днів. Важливою у ці дні є келійна (домашня) молитва рідних та близьких. Крім того, обов’язковими є панахиди у храмі на третій, дев’ятий та сороковий день після смерті покійного, а також у річницю смерті. Ці панахиди відправляються напередодні дев’ятого та сорокового днів. А взагалі християнин у своїх щоденних молитвах протягом свого життя повинен молитися  за спочилих батьків, дітей, рідних і близьких. Це наш обов'язок перед тими, хто вже спочив у Бозі.

Церква встановила особливі дні для поминання покійників, а саме: Димитрівська та м’ясопусна поминальні суботи, також друга, третя і четверта суботи Великого посту, Троїцька субота. У ці дні в православних храмах служаться загальні поминальні служби – заупокійні Богослужіння та панахиди.

Усе зазначене виконується ради спасіння душі та оселення її в Царстві Небесному, яке приготував Господь всім тим, хто своїм життям, своєю вірою та за нашими молитвами достойний його.

Ще і сьогодні серед людей є багато різних звичаїв, які є пережитками дохристиянських язичницьких часів. Християнин не повинен їх виконувати, бо вони є виявом маловірства та шкодять душі покійного.

Ось деякі з найпоширеніших. Завішувати дзеркала в будинку, де є покійник, класти в домовину гроші, речі, продукти; вважати, що рідні та близькі не можуть нести труну чи кришку або інші речі, причетні до поховання; вірити, що людина, яка повернулася в дім після виносу тіла і до його поховання, скоро помре; вірити, що похоронну землю, яку дають після заочного відспівування, не можна зберігати вдома; вірити, що людина, яка випадково під час відспівування стала між труною і вівтарем, скоро помре, якщо напроти похоронної процесії іде людина, слід чекати наступного покійника і багато іншого суєтного і марновірного.

Усе це від нашої необізнаності, недосконалості та маловірства.

Завданням Церкви, рідних і близьких покійного є допомога отримати йому вічне життя у Царстві Небесному, яке приготував  Спаситель усім праведникам, і ми поки залишаємось жити, повинні робити все за Переданням Церкви, вченням Святих Отців, за нашим християнським сумлінням, і врешті, як навчає нас Свята Православна Церква-Мати, – померлого поховати, за живих і мертвих помолитися.

“Користь від поминання спочилих була відкрита багатьом святим, – говорить Симеон Солунський, – поминання треба звершувати з великим усердям, а особливо Безкровну Жертву, бо Її для цього і дано. За нашими молитвами і моліннями, через священне жертвоприношення, добрі справи не тільки тим, що згрішили і відійшли з покаянням, подається прощення і відпущення гріхів та звільнення від мук, але й праведникам дарується ще більше очищення і піднесення, наближення до Бога та просвічення світлом Божим... Нехай пам’ятає кожен вірний: якщо він любить свого ближнього, що спочив, то зробить йому велике благо принесенням за нього Жертви і буде для покійного джерелом великої радості, якщо подає бідним, полоненним, і іншими справами догоджає Богу, а особливо звершуючи за нього Безкровну Жертву... Частинка, що виймається під час Літургії і згадування імені спочилого під час цього, дає можливість невидимо бути йому причасником Святих Тайн”.


Протоієрей Миколай Храпач.

Повернутися в розділ