Повчання про те, що християнину потрібно уникати людської слави
2011-10-31 “Коли постиш, – говорить Він, – намасти голову твою і вмий обличчя твоє, щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, – Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно”(Мф. 6, 17-18). І ще: “Коли твориш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою” (Мф. 6, 2). Бачиш, як людина, котра шукає собі теперішньої слави втрачає небесну славу і як, навпаки, той, хто творить чесноти за цією заповіддю і намагається приховати її від людей отримає нагороду у той страшний день. Отець твій, сказано, бачачи таємне, воздасть тобі явно. Тобто не думай про те, що жодна людина не похвалить тебе і що ти таємно твориш чесноту: ні, думай про те, що дещо згодом щедрість Господа буде такою великою, що Він прославить і увінчає, і нагородить тебе за подвиги чеснот не таємно, не приховано, але перед усім людським родом, починаючи від Адама до кінця світу. Якого ж жалю будуть заслуговувати ті, котрі, хоч і доклали праці до творення чеснот, але через тимчасову, мізерну славу від подібних собі людей позбавили себе слави небесної. Отже, прошу: будемо обережними і, якщо можемо зробити якусь духовну справу, постараємося усіляко приховати її від усіх у закутках нашої душі, щоб отримати похвалу від неусипного ока Божого і, щоб через людську славу, через похвалу, як правило, облесливу, не стати не гідними слави від Господа. Святитель Іоан Золотоустий. |