Архієрей

Біографія архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора (Бубнюка)

Храми єпархії

Храм Святого Архістратига Божого Михаїла в с.Петрівка

Свято-Миколаївський кафедральний собор м. Кременчука

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Полтаві

Список парафій Полтавської єпархії

Архів

2018-02

2018-01

2017-12

2017-11

2017-10

2017-09

2017-08

2017-07

2017-06

2017-05

2017-04

2017-03

2017-02

2017-01

2016-12

2016-11

2016-10

2016-09

2016-08

2016-07

2016-06

2016-05

2016-04

2016-03

2016-02

2016-01

2015-12

2015-11

2015-10

2015-09

2015-07

2014-12

2014-11

2014-10

2014-09

2014-08

2014-07

2014-06

2014-05

Православний календар

Лютий 2018
Пн   5 12 19 26
Вт   6 13 20 27
Ср   7 14 21 28
Чт 1 8 15 22  
Пт 2 9 16 23  
Сб 3 10 17 24  
Нд 4 11 18 25  
Паломницький центр ім. преп. Паїсія Величковського Духовно-культурний центр

Із списку правил не пізнаєш Бога

2011-09-29

Коли якась людина із багатьма проблемами приходила до святих Отців, вони не починали їй говорити лише про зовнішні речі, – і про них, звичайно, не забували, – але як правило вони говорили про зв’язок із Богом. Тому в Євангелії Христос говорить, що перша і найголовніша заповідь Божа не “не вкради” або “не перелюбствуй” – це в останню чергу, – а зв’язок із Богом, який виражається у словах “возлюби Господа”. Якщо ти любиш Бога, маєш здорову і живу любов до Нього, то все інше приходить саме собою. А в іншому разі ти можеш робити усе інше без того, щоб мати і поглиблювати стосунки з Богом.

І тоді ти станеш хорошою людиною, навіть чудовою людиною, але не тим, хто має зв’язок із Богом. Тому сучасні християни, навіть мого віку, дивуються і не розуміють основних речей у Церкві. Вони говорять: “Хіба не достатньо того, що я все це виконав? Чого ти ще хочеш?” Вони не можуть зрозуміти, наприклад, монашество, і говорять: “Для чого ставати монахом? Хіба ти не можеш потрапити в рай, подвизаючись у світі?” Звичайно, можна потрапити у рай і так. Але ми стаємо монахами не тому, що тільки так можна спастися.

Наші стосунки з Богом – це питання любові. Це не питання обов’язку – ходити до церкви, виконувати заповіді і бути гарною людиною. Як закоханий хлопець без будь-яких раціональних роздумів бере гітару і йде до будинку коханої і співає там усю ніч, щоб виразити свою любов. Раніше так робили, зараз не знаю, як роблять, можливо, відправляють е-мейл (електронного листа – ред.) ...

Стосунки із Богом – це стосунки любові, безмежної любові. Вона не вміщається у схеми або програми, це полум’я, котре розгорається у людині і запалює її. Воно не залежить від зовнішніх речей, навіть не озирається на них. А ті, хто дивиться на зовнішні речі, так само чинять і у сімейних стосунках, і руйнують свої сім’ї, тому що говорять: “Хіба я не гарний чоловік? Хіба не даю тобі грошей? Хіба ти не подорожуєш щороку? Хіба не їжджу з тобою на вихідні? Хіба не приходжу щодня з роботи прямо додому? У мене немає стосунків з іншими жінками, не ображаю і не б’ю тебе”. Інакше кажучи, є певний список, виконуючи який я виявляюся хорошим. І коли вони бачать, що якоїсь миті їх дім руйнується, що один зневажає іншого, або їхня половинка має стосунки із кимось ще, вони засмучуються і запитують: “Чому?” Вони не розуміють, що усі ці речі не є якимось універсальним рецептом.

Не буває так, що, виконуючи певний список обмежень і приписів, ти стаєш хорошим. Ти можеш виконати все, але механічне виконання тебе не змінить. Як фарисей, який виконав усе, написане в Законі, був відкинутий Богом, а митар, який не виконав нічого із написаного у Законі, був прийнятий Богом.

Отож, питання полягає в тому, якою людина предстоїть перед Богом, і чи є той живий зв’язок, який пересилює Закон і зовнішні речі.

Деякі можуть сказати: “Якщо ти бажаєш вірити у Бога, то повинен робити це і те”. І ми чули щось подібне, від чого волосся встає дибки, особливо адресоване молоді: “Щоб бути церковною людиною, Божою людиною, хорошою людиною, потрібно щонеділі ходити до храму, не робити поганого, не робити цього і того, причащатися три-чотири рази на рік і чотири рази сповідатися”. І на цьому все закінчується.

Але це помилка. Необхідно знайти зв’язок нашого буття з Богом, і щоб це був живий зв’язок, як тоді, коли ти любиш іншу людину, і любиш без схем, приписів і рецептів. Як зв’язок між тобою й іншою людиною – живий, так відбувається і в стосунках із Богом. Тільки таким чином ви дійсно можете відчути ту повноту, про яку говорить Євангеліє. Тому ми сказали раніше, що потрібно дивитися не тільки на зовнішнє, а зазирати глибше, щоб бачити причину нашої внутрішньої порожнечі і того, що відбувається з нами. Чому у нас є потреба в інших речах? – Тому що немає живого зв’язку з Богом. Коли ми усвідомлюємо причини, то потроху приходимо у смирення, тому що, якщо б ми дійсно сильно любили Бога, то не мали б потреби заливати горе вином. Коли людина це знає, вона поступово звикає дивитися на речі правильно і починає зцілюватися від тієї проблеми, яка її мучає.

Не знаю, чи не втомило вас те, про що я говорю. Але я вірю, що це стосується найголовнішого і набагато важливіше за те, що часто слухають церковні люди, наприклад, про глобалізацію чи клонування. Звичайно, і про це потрібно знати думку Церкви, але ви про це чуєте щодня і знаєте краще за мене. Від єпископа ж і від Церкви потрібно слухати про те, що ви не можете почути в іншому місці.

Одразу ж після слів “блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться” (Мф. 5, 6), Христос підіймає нас на наступний щабель, говорячи: “Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть” (Мф. 5, 7). Коли ми говоримо “милостивий” чи “милосердний”, то пригадується милостиня. Підходить хтось із простягнутою рукою, і ти даєш йому монету або купюру, – це, звичайно, милостиня; так само як і участь у різних соціальних справах і в турботі про потребуючих. Усе це добре і необхідне для підтримки суспільного життя. Проте тут Христос говорить не тільки про це, Він не зупиняється на зовнішніх речах – у Його словах є особлива глибина. Коли ми чуємо слово “милостивий”, наш розум підноситься до Самого Бога. Як ми говоримо у Церкві: “Бо Ти милостивий і чоловіколюбний Бог”, “помилуй мене з великої милості Твоєї”. “Милостивий” – це епітет Бога. Отже, людина милостива задля наслідування милостивого Бога. У преподобного Ісаака Сиріна є прекрасні слова: “Що таке милостиве серце? Це серце, яке вболіває про все творіння, про всіх людей, про птахів, про тварин, про демонів і про будь-яке творіння, тож, коли людина бачить їх, або згадує про них, із її очей течуть сльози”.

Чому це так? Тому що такий Бог. Бог любить усіх без винятку – це основна істина Церкви; немає ні найменшої зміни у любові Бога до Свого творіння. Як Він любить нас, так любить і демонів. Бо якщо Бог когось любить менше, а когось більше, то це означало б, що Він має міру у любові, має зміни у Собі і не є досконалим. Але річ в тому, що якраз ми не рівні у своїй любові до Бога. Диявол взагалі не любить Бога, а Пресвята Богородиця цілковито любить Його. А з нас хтось любить Його на десять відсотків, хтось на двадцять, хтось на сто, і тому у наших стосунках із Богом є різна міра – залежно від людини, а не від Бога. Це головне, що нам потрібно знати, щоб не звинувачувати Бога, нібито “Він інших любить багато, а мене мало”.

Тому, коли ми знаємо, який наш первообраз – Бог, тоді можемо зрозуміти і людину. А також дізнаємося, що врешті-решті не можемо любити одних більше, а інших менше, так само як і те, що ми не повинні бути грубими стосовно, наприклад, злочинців або людей, які опинилися у складних обставинах. Не можемо в душі мати погане ставлення. Ти повинен відчувати любов до всіх без виключення. Розглянемо, чи є у нас ця міра досконалої любові? – Ні. Ми стоїмо навіть нижче, кожен в свою міру. Добре б, якщо б ми були великими святими. Тоді у нас була б досконала любов. Наша любов мала, але ми говоримо про досконалу, щоб бачити, до чого потрібно прагнути.

Досконалість – це коли ти ставишся до людини з абсолютною любов’ю. Любов не означає вдоволення власними бажаннями, не означає, що я подурнішав, не розумію, що відбувається довкола і дивлюся на все через рожеві окуляри. Божа людина – не дурень і не безумець. Що насправді відбувається? Просто із душі людини виганяються пристрасті і вона бачить речі якими вони є, бачить зло, бачить лукавство, прекрасно розуміє їх, але вже не керується пристрастями стосовно інших людей, і може виправляти щось мирним, безпристрасним чином, тому що володіє абсолютною любов’ю. Це надзвичайно важливо, тому що, коли у нас немає такої любові, то, стикаючись щодня із виявами людської злоби, дріб’язковості, недоліків, ми починаємо ставитися погано до людей, навіть якщо цього не хочемо. Така людська недосконалість.

Якщо у тебе немає великодушного ставлення до таких речей, то ти потрапляєш у той самий млин, де і сам будеш молоти, і тебе перемелють, і не зможеш перенести жодних життєвих труднощів, навіть від того, кого найбільше любиш. Якщо ми не маємо милостивого серця, тоді потрапляємо в цей млин, який перемолотить нас жорнами труднощів, розчарувань, засмучень, тому що наше серце не навчилося тієї духовної шляхетності, яка народжується від співстраждання до кожної людини. Тому що лише коли відчуєш іншу людину, зможеш її зрозуміти.

До такої міри повинно бути чутливим твоє серце, щоб воно відчувало думки і порухи інших людей. А як ти можеш зрозуміти їх, якщо твоє серце зачерствіло? Коли серце закам’яніло від пристрастей, гріха і користолюбства, ти не зрозумієш нічого з цього або зробиш ще гірше: можеш вбити іншого і сміятися над цим. Є люди, які радіють, коли мучать інших, а є люди, які вболівають серцем, якщо просто почули або подумали щось погане. Я говорю зараз про простоту і чутливість серця, які виникають від духовної праці людини і не мають нічого спільного із депресією або чимось хворобливим. Ця скорбота – не депресія, не якась безнадійність, а усвідомлення подій, які нас оточують такими, якими вони є.

Здобуття милостивого серця починається із простих речей: із того, як ти говориш з іншою людиною, із яким настроєм допомагаєш їй, навіть протягуючи купюру. Чому Христос закликав нас бути милостивими? Чи для того, щоб бідних зробити багатими або багатих бідними? Звичайно, не для цього, а для того, щоб ми спілкувалися з іншою людиною. Причина милості, відповідно до Євангелія, полягає не в соціальній, а в духовній сфері – навчитися спілкуватися зі своїм братом, співстраждати йому в його бідах, навчитися позбавляти себе чогось заради іншого. Нарешті, померти, щоб жили інші. Як і Христос помер, щоб ми жили.

+ Афанасій (Ніколау), митрополит Лімасольський.


* * *

Довідка

Митрополит Афанасій (Ніколау) народився 8 лютого 1959 року в м. Лімасолі (Кіпр). У 1976 році після закінчення школи був рукоположений у сан диякона і вступив на богословський факультет університету Фесалонік. Після закінчення університету оселився на Афоні, де прийняв чернецтво. У 1982 році був пострижений у велику схиму і рукоположений у сан ієрея. Десять років потому архиєпископ Кіпрський Хризостом І покликав його повернутися на Кіпр. Після повернення в 1993 році отець Афанасій був обраний ігуменом монастиря Махера. В 1999 році обраний на Лімасольську кафедру і висвячений у єпископський сан. У теперішній час один із найбільш авторитетних архиєреїв Кіпрської Православної Церкви.

Повернутися в розділ