2011-08-22

Якби я вмів, я зобразив би це на полотні, виразив у музиці. Показав би свої думки і почуття, мов у чарівному дзеркалі, яке завжди говорить те, про що ми думаємо. Я б не став би соромитися своїх думок.

О, якби ми з вами, друзі мої, завжди мали б тільки такі думки, з якими без ніяковості і сорому могли б стати перед подібним дзеркалом! Тоді б ми наближалися до досконалості. Проте, навіть ледь-ледь критично розглядаючи свої думки, ми, на жаль, переконуємося, що досконалість від нас настільки далека, як Земля Обітована.

Давайте спробуємо якось серед вечірньої тиші, заради цікавості, відтворити у пам’яті все, що трапилося з нами за цілий день. Скільки усього різного ми побачимо! Велике і нікчемне, прекрасне і огидне, доброчесне і гріховне – і усе тільки за один день!

Ось, наприклад, сьогодні вранці, прокинувшись і побачивши сонце на небі, я подумав: “Воістину великий Творець сонця і всього того, що під сонцем!” Проте наступної миті ця світла думка потьмарилася думками про крадіжки, обман, вбивства, зради, які робить людина.

Якось я проходив повз ювелірний магазин і побачив на вітрині розмаїття дорогоцінних прикрас. Я подумав про себе: “Можна зайти до магазину, попросити показати золоту обручку із діамантом, годинник на золотому ланцюжку, сережки із намистом. А коли послужливий продавець принесе усі ці речі і відвернеться, щоб дістати ще щось, я міг би приховати декілька дрібничок у кишеню, потім поцікавитися у продавця цінами і, нарешті, сказати, що це для мене надто дорого, подякувати за люб’язність і піти”. Мене така думка не страшить, доки я ношу її в голові, але варто мені уявити усе це у дзеркалі і нібито побачити своїми очима, я одразу ж закрию обличчя руками, щоб не бачити себе в ролі крадія. Яким би великим був мій сором і моє приниження, якби біля мене перед дзеркалом стояв той ювелір і разом зі мною бачив мою злочинну думку! Із соромом і приниженням я б упав перед ним на коліна і молив би пробачити мене за таку брудну думку... О, якби існувало таке дзеркало! Воно б мене краще за все інше зробило б порядною людиною.

Або ось: я поглянув у полудень на квіти, що розкрилися, на стиглі плоди і рої бджіл, які кружляли довкола них, поглянув і подумав, що усі творіння існують на цьому світі не тільки заради себе, але і заради інших. Сонце світить не для того, щоб тільки світити, але щоб пробудити до життя безкінечні творіння природи, дати усім можливість побачити безмежність невимовної краси, наповнити радістю серця і обличчя осяяти усмішкою. Плоди дозрівають не лише для того, щоб дати сім’я, із яких виростуть нові плоди, але щоб і бджолам був нектар для меду.

Цією думкою я сміливо і радісно поділюся із кожним, але за тієї умови, що вона навіть і тіні не кине на наступну мою думку, яка буде про неправдиву дружбу. У мене є товариш, ми часто бачимося і спілкуємося, незважаючи на дружні стосунки, я відчуваю його перевагу над собою: він розумніший за мене, у нього більш виважений характер, його становище у суспільстві набагато краще за моє. “Все могло б бути інакше, – думаю я. Якщо б не було цієї людини, у тіні якої я змушений жити, і мене б цінували так само, як зараз цінують його...” Це перша половина моєї думки. Інша – про те, як зробити так, щоб мій товариш перестав бути для мене перепоною на життєвому шляху. І ця думка оволодіває мною повністю.

Із цією думкою я заходжу у дім мого товариша, тисну йому руку і посміхаюся. Із цією думкою я гладжу по голівці його діток. Ми гуляємо. Я йду поруч і обмірковую статейку у газету (звичайно ж, анонімну), у якій мені хотілося б показати усім, що у мого товариша куций розум, підступний характер, що своє становище він не заслужив, а отримав завдяки зловживанням.

Іншого разу ми стоїмо у вечірніх сутінках на березі бурхливої річки. “Ось, штовхну я його у річку і не дам підпливти до берега, доки не захлинеться. Тоді я більше не буду жити у його тіні. Тоді я піднесуся над ним”. Із такою думкою протягую руку товаришу і як і нічого і не було посміхаюся йому кожного разу, коли ми зустрічаємося поглядами.

Страшна думка. Якщо б я раптом опинився із цією думкою перед чарівним дзеркалом, у якому відображуються думки, я став би цуратися себе, як вбивці. А якщо б перед тим дзеркалом я опинився разом зі своїм товаришем і його дітьми?! Товариш би зблід, а діти із криком намагалися б захистити батька. А я? Я б відчув, що негідний не лише свого товариша, але і негідний права жити. Дзеркало мене б змусило або знищити себе, або виправитися. Я б не став убивати себе, я, зрозуміло, почав би виправляти себе.

Може, є серед вас, брати мої, такі, хто розмовляє і сміється зі своїм другом і водночас ховає за словами і сміхом підлість, плітки чи інтригу? Нехай така людина прийме мою сповідь, як свою, і прийме на себе частину мого сорому за подібні брудні і варварські думки.

Чийсь садок може бути огородженим багатокольоровою живою огорожею із привабливих троянд. Проте за такою гарною огорожею у самому садку замість квітів можуть виявитися кущі чортополоху і отруйні рослини. Така ж і жінка-кокетка, яку можна зустріти на вулиці. Щодня вона проводить по декілька годин перед дзеркалом, прискіпливо оглядаючи себе, однак жодної хвилини не приділяє своїм думкам. Вона розфарбовує обличчя, як їй подобається, і насолоджується грою фарб, бажаючи і на природу надягнути маску, і людей обдурити, а її думки залишаються потворними і невпорядкованими, отруйними і брудними.

Але уявіть, що одного разу ця  кокетка подивиться на себе у чарівне дзеркало і побачить, що у неї в голівці – так чудово укладеній і доглянутій. Вона б побачила у дзеркалі свої дрібні, нікчемні і безглузді думки, вона б опустила погляд, зменшила гордість і засоромилася.

Небагато зустрічається молоді, яка хоча б день цілком може провести без нікчемних і брудних думок. Небагато і стариків, чиї щоденні думки – думки мудрості. Мало таких дружин, які думають лише про вірність своєму чоловікові і піклуються про своїх дітей. Небагато і доброчинців, думки яких не наповнені мирською суєтою. Небагато знайдеться літераторів і художників, чиї думки не отруєні манією величі.

“Думки простодушні, – може хтось сказати. – Думки ще не вчинки, а люди цінуються по своїх ділах”. Ні, не так, друзі мої, зовсім не так. Наші думки дають імпульс і напрям нашим ділам. Погана думка є початком всякого зла на світі.

Каїн подумав: якщо б у нього не було праведного брата Авеля, він був би щасливішим. Спочатку ця думка потьмарила Каїну розум, потім озлобила серце, потім розгнуздала язик і нарешті обагрила невинною кров’ю руки. Цар Саул вихваляв Давида, коли той грав перед ним на струнах, але одна думка, що Давид вищий за нього, що його більше любить народ, потьмарила розум Саула і сповнила його серце спрагою до крові.

Давид одного разу побачив жінку сотника Урії. Після погляду з’явилася грішна думка, після грішної думки – хіть, потім – кров праведника. Іуда задумав зраду задовго до того, як здійснив її. Адже не було б огидного задуму, не було б і жахливого вчинку. Іуда вчинив самогубство тоді, коли побачив здійсненим свій зрадницький задум. Якщо б він міг побачити свою зрадницьку думку у дзеркалі ще до її втілення, він би злякався її і здригнувся так само, як злякався і здригнувся від вчиненого ним.

Давид злякався б і здригнувся від нечистого зв’язку із чужою дружиною і від свого злочину, якщо б раніше міг бачити у дзеркалі, який матиме вигляд його хіть до чужої дружини і як злочинно буде вбитий її законний чоловік. Перед таким чарівним дзеркалом оговталися б і відмовилися від злочинів і Саул, і Каїн.

Доки зло, яке задумується, неясне і темне, воно видається не таким вже і страшним. На жаль, багато недобрих думок не проясняються раніше їхнього здійснення. Зло, варто нам його ясно побачити, починає страшити нас. Якщо б ми могли багато своїх думок піддати цензурі і загасити перш ніж вони розвинуться і візьмуть гору над нами, владно підштовхуючи перейти до справи! Можливість слідкувати за своїми думками означає, що людина отримала можливість для самовиховання, хоча б один раз на день зазирнути у свою душу і подивитися, що у ній з’явилося нового і що зі старого змінилося. Контроль своїх думок не означає знищення свободи думки. Свобода думки означає звільнення думок від гріха. Саме можливість не тримати в розумі дрібні і брудні думки і означає свободу думки.

Наші думки відобразяться у наших ділах. Але раніше наші думки відобразяться в одному великому дзеркалі, як і всі найтонші порухи наших душ, як і вся природа. Це дзеркало – Бог. Навіть думка, яка лише зароджується і ще не оформилася, відображається у Божественному дзеркалі. У Духові Божому відображається увесь наш дух, усі думки наші відчуває Дух Божий. Як би ми вжахнулися, коли дізналися б, що усі наші думки, варто їм лише з’явитися у нашій свідомості, одразу ж стають відомими комусь ще, нехай і найближчій людині. Адже у нас можуть виникати і нікчемні, і брудні, і безглузді думки, які ми не зможемо довірити нікому, навіть найкращому другові. Проте ми і не здогадуємося про існування поруч із нами того самого таємничого дзеркала, як не здогадуються про нього і ті священики, у кого у думках немає святості, ті з офіцерів, кого опановує слабкодухість, ті з патріотів, у кого в думках зрада, ті з депутатів, кому краще було б служити десь агентами із постачання, ті з державних діячів, у кого “торгашеська” психологія. Нехай всі вони знають, що всі їхні думки чудово відомі. Тому, Кого варто найбільше за все боятися і соромитися.

Давайте пам’ятати, брати мої, що велика і невидима таємниця, велична і безмежна, мов Всесвіт, знаходиться поруч із нами протягом усього життя і що у цій таємниці – у дзеркалі духу Божого – відображуються усі таємниці наших душ. Уважно пильнуймо за кожним порухом душі, бо кожен рух нашої душі навіки відображується у Духові Божому. Досконалий Дух Божий є водночас досконалим дзеркалом наших думок. Нехай же страх перед цим дзеркалом витіснить із наших душ усі нікчемні і брудні думки. Щоб наша віра у Бога була непохитною і спасенною, наші думки повинні бути чистими і світлими, як чистий і світлий Бог.

Святитель Миколай Сербський.